Остання крапля
Хочу, многогрішний, покаятись перед шановним товариством. З 13 січня 2011 року, тобто з дня прийняття Верховною Радою Закону України «Про доступ до публічної інформації», я дозволяв собі в приватному колі час від часу відпускати в’їдливі шпильки на адресу авторів означеного витвору юридичної думки та коментувати якість цього (втім, як і незчисленної кількості інших) Закону. Що є, то є: з точки зору здорового глузду Закон України «Про доступ до публічної інформації» взагалі є зайвим – достатньо було просто трохи підредагувати Закон України «Про інформацію». Але хто ж міг передбачати, що, попри юридичну неоковирність, це законодавче нововведення зможе в умілих руках не тільки паралізувати роботу кількох міністерств (про це я розповім наступного разу), а навіть дозволить підступитись до розкриття найпотаємнішої особливості організму заступника прокурора міста Києва Олександра Шморгуна.
Про Олександра Семеновича ми писали рік тому, коли він ще наглядав за, так би мовити, законністю у Вінницькій області й уславився тим, що з маніакальною впертістю домагався госпіталізації в психіатричну лікарню профспілкового активіста Андрія Бондаренка (http://ord-ua.com/2010/10/29/bozhevilna-tsenzura/). Чотири рази Шморгун звертався до суду з проханням дати дозвіл на примусове вміщення Андрія «на дурку», і чотири рази отримував відмову на тій підставі, що Бондаренко – абсолютно здорова людина. Причина прокурорської наполегливості була відома: Бондаренко «розкопав», що раніше Шморгун працював суддею і в 1996 році був звільнений з посади голови Новомиргородського районного суду Кіровоградської області Указом Президента України в порядку дисциплінарного провадження.
Тут явно була якась тайна, оскільки істеричним спробам Шморгуна помістити в психдиспансер здорову людину передувало звернення Бондаренка до Генеральної прокуратури України з описом лише незначної частини того беззаконня, що Шморгун коїв на теренах Вінницької області. У зверненні Андрій поставив запитання, чи може прокурорський нагляд здійснювати людина, яку раніше вигнали з роботи за порушення закону, і отримав відповідь: може. Оскільки, як повідомив начальник відділу ГПУ Романчук, Шморгун порушував закон не просто так, а через те, що «перебував у хворобливому стані».
Деталі «хворобливого стану» Генеральна прокуратура розголошувати не стала, але вся Вінницька область знала: Шморгун у цей стан впадає ледь не щоранку, коли похмеляється. А, упившись, не здатен контролювати, як би це м’якіше сказати, процес випорожнення січового міхура. Тож, оскільки тверезим Олександра Семеновича бачили рідко, в обласній прокуратурі його за очі всі називали «пісуаром».
До речі, це можуть підтвердити співробітники центрального апарату СБУ, які на початку жовтня 2009 року затримували довірену особу Шморгуна, начальника відділу матеріально-технічного забезпечення прокуратури Вінницької області, у момент отримання хабара. Спритний начальник відділу, якого Шморгун подеколи навіть залучав у якості персонального водія, вимагав гроші з трьох міліціонерів, проти яких прокуратурою була порушена незрозуміло за що кримінальна справа – начебто вони завдали пару синців неодноразово судимому громадянинові, який бешкетував на вулиці. Правопорушника міліціонери доставили в райвідділ, склали адміністративний протокол і відпустили, але той, маючи чималий досвід тюремних університетів, поскаржився в прокуратуру, і проти служивих була миттєво порушена кримінальна справа. Після чого міліціонерів став шантажувати отой самий завгосп облпрокуратури – мовляв, або принесете для «пісуара» дві тисячі доларів, або сядете на п’ять років.
Міліціонери повідомили про вимагання хабара в СБУ, вимагач був «прийнятий» з поличним і в ході обшуку в нього вилучили записну книжку, заповнену нотатками на кшталт: «отримав 5 штук, 4 віддав пісуару», «три штуки, 2,5 – пісуару» і т.п.
Хабарника покарали з усією суворістю закону – вироком Замостянського райсуду Вінниці від 12 травня 2010 року довірена особа Шморгуна засуджена аж до 5 років позбавлення волі… з відстроченням виконання вироку на півтора роки. Тобто, якщо вимагач, який зараз насолоджується повною свободою, до 13 листопада 2011 року не вчинить нового злочину, він вважатиметься несудимим. Що ж стосується міліціонерів, які заявили про вимагання грошей, то вони отримали по 5 років ув’язнення – без усіляких іспитових термінів…
Напевно, ми б ніколи не дізналися, чим уславився нинішній заступник столичного прокурора в бутність головою районного суду, якби не капость, яку приготували всім цим шморгунам у Комітеті з питань свободи слова та інформації Верховної Ради. Хоча Закон України «Про доступ до публічної інформації» і написаний трохи «по-дебільному» (с), він містить три, воістину революційних, положення.
По-перше, тепер громадянинові не треба ні перед ким обґрунтовувати своє бажання ознайомитись з інформацією, яка створена або зібрана в ході діяльності суб’єкта владних повноважень – таке право оголошено невід’ємним і основоположним. По-друге, відповідь не по суті запиту (нарешті!) визнана протиправною відмовою в наданні інформації. Ті, хто стикався з чиновницькими витівками, зможуть це оцінити. І, по-третє, у випадку, якщо суб’єкт владних повноважень не має запитуваної інформації, але знає чи зобов’язаний за родом діяльності знати, у розпорядженні кого така інформація перебуває, він повинен сам переслати запит належному розпорядникові.
Ось як це працює на практиці.
Запитували? - Відповідаємо
Першою у відповідь на інформаційний запит щодо причин звільнення Шморгуна з суддівської посади надійшла звістка з Кіровограда. Головне управління юстиції у Кіровоградський області, виконуючи вимоги Закону України «Про доступ до публічної інформації», розшукало й миттєво надіслало в копії Наказ начальника управління юстиції в Кіровоградський області від 22 липня 1996 року №107, параграфом шостим якого був звільнений з посади голова Новомиргородського районного суду Шморгун Олександр Семенович на підставі п.2 ст. 37 Закону України «Про статус суддів» з виплатою компенсації за невикористану частину щорічної відпустки.
Ну, що ж, все вірно: пунктом 2 статті 37 цього Закону в редакції, яка діяла в 1996 році, передбачалось звільнення судді в порядку дисциплінарного провадження за грубе порушення службових обов’язків. Але – вдуматись тільки – підставою для цього було зазначено не Указ Президента чи рішення Вищої кваліфікаційної комісії судді, а… заява самого Шморгуна. Це як? – Голова суду написав заяву «прошу звільнити мене з займаною посади за грубе порушення мною службових обов’язків»?
Тож було сподівання, що ясність у це питання внесе Адміністрація Президента України, куди також було надіслано інформаційний запит. Але відомство Сергія Льовочкіна переслало наш запит у Центральний архів органів виконавчої влади та управління, де з відповіддю не поспішали. Довелось звернутись з позовом до Окружного адміністративного суду м.Києва:
Окружний адміністративний суд м.Києва
вул. Командарма Каменєва, 8, корп. 1, м.Київ, 01601
Позивач:
БОЙКО Володимир Маркович,
…………………………………….
Відповідач 1:
Адміністрація Президента України,
01220, м.Київ, вул. Банкова, 11
Відповідач 2:
Центральний державний архів вищих органів влади та управління,
вул. Солом’янська, м. Київ, 2403110
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору
ШМОРГУН Олександр Семенович,
заступник прокурора м.Києва,
вул. Предславинська, 45/9, м.Київ, 03150
ПОЗОВНА ЗАЯВА
про зобов’язання надати публічну інформацію
Я є журналістом, але мрію стати справжнім письменником (наприклад, таким, як радник Президента України пані Герман) і написати книжку з викладенням біографії видатного юриста сучасності, визнаного майстра художнього слова, простого й скромного прокурорського працівника — заступника прокурора м.Києва Олександра Семеновича Шморгуна.
Донедавна Олександр Семенович очолював прокуратуру Вінницької області, доки мої земляки (а сам я родом з Донецька) не турнули його з цієї благословенної і, головне, дуже хлібної посади. Внаслідок цього пан Шморгун зник з інформаційного простору і я через те не зміг взяти в нього інтерв’ю та завершити збір матеріалів до його майбутньої біографії. Зокрема, мені так і не вдалось з’ясувати, у зв’язку з чим нинішній заступник прокурора м.Києва був звільнений з посади голови Новомиргородського районного суду Кіровоградської області в порядку дисциплінарного провадження Указом Президента України від 27.06.1996 №481/96.
Як пащекують недоброзичливці Олександра Семеновича, тодішньому Президентові України Кучмі Л.Д. начебто доповіли, що суддя Новомиргородського райсуду Шморгун О.С. напідпитку з’явився в судове засідання по кримінальній справі, де нецензурно висловлювався, заснув у ході судових дебатів, потім прокинувся та прямо в залі суду справив малу нужду. Обурений Кучма Л.Д. розпорядився зняти з цього судді мантію та звільнити з посади копняком під зад.
Водночас, Генеральна прокуратура України поширює зовсім іншу версію, якій особисто я цілком довіряю і яку рік тому опублікував в Інтернет-виданні «ОРД» (роздруківка статті докладається). А саме: як повідомив на запит профспілкового активіста з м.Вінниця Андрія Бондаренка заступник начальника управління Генеральної прокуратури України Р.Романчук щодо причин звільнення прокурора Шморгуна О.С. з посади голови районного суду, «установлено, що в жовтні 1995 року при розгляді кримінальної справи він, перебуваючи в хворобливому стані, допустив порушення процесуального права, у зв’язку з цим видано вищевказаний Указ».
З тим, щоби внести ясність у це питання і з’ясувати, чи не перебуває, часом, заступник столичного прокурора в «хворобливому стані» до цього дня, 16.09.2011 я направив до Адміністрації Президента запит у порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» та попрохав проінформувати мене щодо підстав видання Указу Президента України від 27 червня 1996 року №481/96, яким з посади судді було звільнено голову Новомиргородського районного суду Кіровоградської області Шморгуна Олександра Семеновича.
Оскільки інформування українського суспільства про підстави прийняття Президентом України важливих кадрових рішень, зокрема і таких, як звільнення з посади судді в порядку дисциплінарного провадження, є завданням преси в демократичному суспільстві, я намагався, відповідно до численних рішень Європейського Суду з прав людини, шляхом подання відповідного інформаційного запиту отримати цю суспільно необхідну інформацію, аби зробити її доступною для всіх зацікавлених осіб. Передусім – для прокурора м.Києва, який, наскільки мені відомо, навіть не уявляє, яка легендарна персона працює під його орудою.
Листом від 27.09.2011 №12-09/1445 за підписом керівника Головного управління забезпечення доступу до публічної інформації Адміністрації Президента України мені повідомлено, що Президент України та Адміністрація Президента України не є розпорядниками запитуваної інформації. Через це мій інформаційних запит пересланий до Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України відповідно до п.3 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
З того часу сплинув понад місяць, а досі моя цікавість не задоволена: жодної відповіді на свій інформаційний запит я не отримав.
І Високий Суд, і відповідачі, не кажучи вже про шановану Третю Особу, беззастережно знають настанови Закону України «Про доступ до публічної інформації», зокрема в частині строків відповіді на інформаційні запити, тому я не стану їх цитувати в цій позовній заяві. Натомість повідомляю, що в провадженні судів України або іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішує спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та немає рішення цих органів з такого спору.
Виходячи з наведеного, на підставі ч.3 ст. 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та керуючись ст.ст. 17, 53 Кодексу адміністративного судочинства України, -
п р о ш у :
1. Прийняти цей позов до провадження.
2. Залучити до участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору заступника прокурора м.Києва Шморгуна О.С., оскільки рішення по справі може стосуватись його прав і охоронюваних законом інтересів.
3. Зобов’язати відповідачів надати мені в належно засвідчених копіях усі наявні в них документи, що слугували підставою для видання Указу Президента України від 27 червня 1996 року №481/96.
Додатки:
1. Квитанція про сплату судового збору.
2. Копії цього адміністративного позову з доданими до нього матеріалами для вручення відповідачам і третій особі – 3 прим.;
3. Роздруківка статті «Божевільна цензура», вміщеної 29.10.2010 Інтернет-виданням «ОРД»;
4. Копія запиту про надання публічної інформації від 16.09.2011;
5. Копія відповіді Адміністрації Президента України від 27.09.2011 №12-09/1445;
БОЙКО В.М.
31 жовтня 2011 року
Не встигли всі 44 судді Окружного адміністративного суду м.Києва насміятись (бо кожен хотів собі зняти копію з позовної заяви на пам’ять), як з Центрального архіву надійшов конверт, у якому був не тільки автограф екс-Президента, але й рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 11 квітня 1996 року.
Досхочу навеселившись, я – вперше в житті – вирішив відмовитись від позову й не добивати процесуального опонента. Внаслідок чого в адмінсуд була спрямована наступна заява
Окружний адміністративний суд м.Києва
ЗАЯВА ПРО ВІДМОВУ ВІД ПОЗОВУ
У провадженні Окружного адміністративного суду м.Києва перебуває моя позовна заява до Адміністрації Президента України й Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України з вимогою надати публічну інформацію щодо підстав видання Указу Президента України від 27.06.1996 №481/96, яким в порядку дисциплінарного провадження був звільнений з посади колишній голова Новомиргородського районного суду Кіровоградської області, а нині – заступник прокурора м.Києва Шморгун О.С.
Вже після подачі мною позовної заяви, тобто з істотним простроченням терміну відповіді, встановленому Законом України «Про доступ до публічної інформації», я таки отримав запитуваний Указ Президента. Більш того, Відповідач 2 з власної ініціативи розшукав і надіслав мені в копії просто феєричне рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 11 квітня 1996 року, з якого витікає, що ініціатором звільнення судді Шморгуна О.С. став Голова Верховного Суду України у зв’язку з тим, що
«… 16 жовтня 1995 року Шморгун О.С., головуючи в судовому засіданні при розгляді кримінальної справи відносно Бандурка та інших, протягом майже двох годин, не оголошуючи перерви, вийшов із зали судових засідань, а замість нього в цей час «головував» адвокат Бурко В.П., допитуючи потерпілих і свідків, чим грубо порушив вимоги ст.ст. 257 і 262 КПК України. Ці порушення потягли скасування вироку по справі».
З огляду на те рідкісне задоволення, яке я отримав від ознайомлення з цим документом, я вирішив пробачити Відповідачеві 2 порушення строків відповіді на мій інформаційний запит і навіть не стягувати з нього свої кревно зароблені 3грн.40коп. судового збору. Сподіваюсь, що на наступне обидва відповідачі добре запам’ятають, як мене звати, і відповідатимуть на мої запити в строк, встановлений законом.
Виходячи з наведеного, враховуючи, що моя відмова від позову не порушує прав, свобод і законних інтересів інших осіб, на підставі ст. 112 КАС України я відмовляюсь від адміністративного позову.
Процесуально-правові наслідки відмови від позову мені відомі.
Уявляєте сцену: у храмі Феміди відбувається судове засідання по кримінальній справі. Підсудні, конвой, захисник, потерпілі, державний обвинувач, герб і прапор України – все як належить. Як раптом суддя каже адвокату: «ти тут доки за мене посидь, бо в нас з заступником райпрокурора закуска холоне» — і йде собі бухати далі.
Як стверджують ті, хто пам’ятає Шморгуна по роботі в Новомиргородському суді, він, наприклад, взагалі не розглядав адміністративних матеріалів – замість нього це робила секретарка судового засідання, яка й виносила постанови іменем України. А по кримінальних справах Олександр Семенович частенько залишав замість себе головувати в засіданнях не тільки захисників підсудних, але й прокурора чи навіть ту ж секретарку. Очевидно, «хворобливий стан» вимагав регулярного вживання «ліків», а менше півлітри «ліків» Шморгун за раз не визнавав, бо здоров’я дорожче. При цьому всі до цього настільки звикли, що ніхто з підсудних жодного разу на подавав касацію (інституту апеляційного оскарження тоді ще не було) на вирок з тих мотивів, що справу розглядав суд не в повноважному складі. Аж доки в засіданні по справі Бандурка та інших зі Шморгуном не приключився казус із січовим міхуром – це й була остання крапля (пардон за каламбур)…
Що ж стосується інших заступників прокурора м.Києва (того ж, наприклад, Софієва), то про особливості їх організмів ми розповімо найближчим часом.
По материалам ord-ua.com