Антикоррупционный портал job-sbu.org > Письма в редакцию > ТИМ, ХТО ПРОТИ ІНТЕРЕСІВ ЛЮДЕЙ І ЗАКОНІВ НЕ МІСЦЕ У ВЛАДІ!
Голосование

Донбасс. Новороссия или Украина

Результаты опроса

ТИМ, ХТО ПРОТИ ІНТЕРЕСІВ ЛЮДЕЙ І ЗАКОНІВ НЕ МІСЦЕ У ВЛАДІ!

17:00 04.12.2017 383

«Затурканому й упослідженому байдуже, у якій державі жити, якою мовою говорити, чию віру сповідувати. Він, якщо й ремствує, то на черговий стрибок цін, життєві негаразди. Але й ремствуючи, спорадично ошкірюючись, не розуміє, що це регулюється мафіозними структурами олігархічних кланів Що життя його регламентоване й він невільний у своєму виборі. Усе це, як і багато іншого, сумарно означає, що знекровлений організм не здатен на спротив, зокрема, і на вольового лідера з національним обличчям»

Володимир Базилевський, письменник

Українська людина впродовж відпущеного їй часу натикається на мури нерозв’язаних життєво важливих питань. Особливо останні роки, і серед інших ,у житлово-комунальній сфері. Одна з нинішніх нагальних проблем для громадян – непрацюючі, старі ліфти, деякі з яких усе частіше починають…падати. Є жертви і покалічені. Приблизно 6-7 тисяч ліфтів в столиці України потребують заміни чи капітального ремонту. Люди страждають, ходять пішки, нервуються, проклинають високих і малих начальників, виявляють інші форми протестів чи невдоволення. А у відповідь чують одне й теж: не вистачає фінансування на ці програми. Роками така стандартно-бюрократична відповідь, яка прикриває безгосподарність, безпорадність, стале порушення законів. Проте, премії «за натхненну й копітку працю» чиновникам місцевих адміністрацій нараховуються весь час. І немалі. Від цього страждають і платники комунальних послуг, і держава, рейтинги мерів та інших високопосадовців. Люди наче загнані у глухий кут. Вони не у захваті від такої влади.
Інформація до роздумів. Щорічно в Україні від серцево-судинних захворювань помирає 350-370 тисяч людей, а майже два мільйони стають пацієнтами психіатричних лікарень. Чи можна вважати, що держава робить усе для поліпшення цього катастрофічного становища ? А хто гарантує, що від таких стресів з непрацюючими ліфтами, рівень серцевих нападів і смертей, психічних захворювань ще не піднімиться більше вгору ?
Інформація до роздумів (ст.3 Конституції України) « людина її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю»
Виникає запитання: чи можна вважати, що у нас чиновниками місцевого рівня виконуються положення Конституції і Закону України «Про місцеві державні адміністрації» ? Питання здається риторичне, а відповідь зрозуміла.
Ще про один приклад. В Деснянському районі Києва у 16-ти поверховому будинку по вулиці Драйзера 14/33 (другий під’їзд), де серед інших проживають 9 інвалідів, 35% пенсіонерів, ветеранів праці і 8 малих дітей (їх всіх долею закинуло жити з 7 по 16 поверхи) не працюють ані вантажний, ані пасажирський ліфти, яким вже по 32 роки. Мешканці зверталися з цього приводу на гарячу телефонну лінію Кабінету Міністрів і Київської міської держадміністрації, писали листи у мерію столиці, у Кабінет Міністрів і Адміністрацію Президента, до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. У відповідь йдуть відписки чи далекоглядні, немотивовані обіцянки. Причому, по відношенню до громадян скрізь порушується Конституція і Закони України. Як ви гадаєте, чи будуть задоволені такою владою усі ті мешканці міст чи містечок, які звертаються у високопосадові інстанції зі своїми тривогами, проблемами, сподіваються на допомогу, а у відповідь їм йдуть знущальні відписки чи взагалі на це ніхто не звертає уваги ?
Інформація до роздумів Закон України «Про національну безпеку» (розділ – загрози національним інтересам і національній безпеці,ст.7, внутрішньо-політична сфера) «порушення з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування конституції і законів, прав і свобод громадянина»)
Тобто, те що відбувається з ліфтами нині у Києві та в інших містах країни, становить загрозу національній безпеці України. За це чиновників потрібно не тільки відсторонювати зі своїх посад, а й судити.
Уявимо ситуацію метафорично з бджолярством. Де є ще вулики, а де вже немає, бджоли гинуть чи інертно спостерігають за своїм безрадісним життям. Державний наш вулик теж подекуди видається живим: літають бджоли, пахне медом. Але, здається, це тільки видимість життя. І мед не той, і бджоли літають не так, як мають літати: відсутній «життєвий звук», «тепло повноти». З медовим ароматом зливається запах гнилизни і порожнечі. Немає «трепету праці», а тільки «шум безладу». Замість енергійних робочих бджіл існують чорні бджоли-грабіжниці. Те, що мало б наповнювати вулик – виноситься з нього. Сам вулик – суціль руїна, де поряд з мертвими бджолами повзають напівживі, які за інерцією щось намагаються робити, пробують навіть захищатися і нападати, але марно. Усе запаскуджено і запущено. На сотах, які колись ретельно оберігалися як «вищі таємниці рідної справи», тепер сотні безрадісних, понурих і конаючих бджіл. Святині більше не існує. Щезла «свідомість життя».

Олександр Борщевський,
громадський активіст. Член Національної спілки журналістів України


Реклама

  • Надежда Ивановна: Красиво автор написал