Святослав Олійник: Закон про корупцію зобов’язує силовиків поцікавитися доходами мільярдерів з “Форбсу”

653

У той самий день, коли президент України виступив у Верховній Раді зі своїм посланням, народні депутати України надвечір вирішили прийняти закон про боротьбу з корупцією. Нагадаємо, під час розгляду цього законопроекту в першому та другому читанні зал відхилив близько сотні поправок опозиції, що, на думку опозиціонерів, робило цей закон порожнім, як барабан Утім, не виключено, що вже до Великодня президент його підпише, і в цей барабан голосно битимуть спікери влади, розповідаючи про її чистоту та некорупційність.
Чи стане цей законопроект реальним важелем боротьби з корупцією? Про це ми говоримо з народним депутатом України, автором популярних публікацій на юридичну тематику Святославом Олійником.


Пане Олійник, як ви загалом оцінюєте закон щодо протидії корупції?
Як би важко не приймався документ, слід відзначити, що закон прогресивний і є спрямованим на боротьбу з корупцією. Хочу відзначити деякі новації. Заслуговує на увагу, наприклад, запропонована законом антикорупційна експертиза нормативно-правових актів. Передбачено механізм залучення до цієї антикорупційної експертизи громадськості та громадських організацій. Якщо ця новація працюватиме, то прийняття нормативно-правових актів стане більш прозорим. Ще основним принципом закону стає прозорість інформації. Суб’єкти державної влади зобов’язуються не закривати інформацію.
Питання про експертизу. Наприклад, влада купує для української залізниці потяги “Хюндай” більше як за 200 мільйонів євро. Якщо раптом через пару років з’ясується, що ці потяги неможливо експлуатувати, бо старі колії української залізниці не витримують або не пристосовані до них, то це буде підставою провести антикорупційну експертизу щодо рішення віце-прем’єра про закупівлю вагонів?
Так. На практиці, якщо ці норми працюватимуть, це означало б, що суспільні інститути – і журналісти, і громадські об’єднання – зможуть спрямовувати інформаційні запити про суспільно значущі події до органів державної влади.
Цим законом прямо забороняється обмежувати доступ до інформації. Хочу згадати, що аналогічна ситуація була в Дніпропетровську при закупівлі вагонів-трамваїв тридцятирічної давності. Щоб з’ясувати цей факт, ми застосовували інструмент депутатського запиту. Хоча ця інформація мала бути відкрита не лише для депутатського запиту, а й запиту будь-якого журналіста чи громадської організації. Тобто наявність антикорупційної експертизи – це прогресивна норма. Задекларовані принципи відкритості та прозорості й участь громадськості в управлінні є позитивом.
Але що насторожує. У той самий день, коли приймався закон, я бачив зібрання губернаторів біля Адміністрації президента, де стояло понад сто чорних мерседесів вартістю більш як сто тисяч доларів кожен. І в мене виникло запитання: чи ці люди боротимуться з корупцією?
Головна проблема, як цей закон працюватиме на практиці. Чи виконуватимуться норми закону... Тому що Генпрокуратура, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ тощо – це все люди, які історично не зовсім чисті. Наприклад, можна подивитися відповідність ціни їхнього автотранспорту до їхніх реальних доходів. Відповідно, якщо нечисті люди боротимуться з корупцією, то нечистою буде й боротьба. Тоді вона матиме показовий характер.
На жаль, люди, які покликані виконувати закон, є корупціонерами.
Арсеній Яценюк пропонував виділити в законі в окрему категорію вищих посадових осіб – президента, прем’єра – та прописати для них окрему відповідальність у випадку корупції. Чому це не було прийнято?
У законі, зокрема четвертій статті, передбачено суб’єктну відповідальність за корупційні правопорушення, у тому числі вищих посадових осіб: президента, прем’єр-міністра, голови Верховної Ради. Тому незрозуміло, чого хотів Арсеній Яценюк.
Ще, критикуючи закон, опозиція каже, що за старим законом за корупцію можна було садити на десять-дванадцять років, а тепер корупціонер може відбутися штрафами, виправними роботами або трьома-чотирма роками ув’язнення. Як ви це прокоментуєте?
Я не згоден. Кримінальний кодекс у бік пом’якшення не змінено. Навпаки, він розширений деякими статтями. Не хочу бути адвокатом закону, але справа не в терміні покарання, а в тому, щоб була невідворотність притягнення корупціонера до відповідальності. Врешті-решт, коли мова йде про корупціонера, не так важливо навіть, скільки років йому призначать сидіти в тюрмі, а те, щоб він не працював і не завдавав шкоди державі.
До речі, в прийнятому законі механізм позбавлення посади виписаний оптимально, тобто воно за законом може відбуватися дуже швидко, навіть є можливість відсторонення від посади, як тільки складено протокол про хабар.
Коли приймався закон про доступ до публічної інформації, я говорила з колегами, зокрема тими, хто займається розслідувальною журналістикою. Вони мало вірять, що цей закон припре до стінки чиновників, відкриє звітність щодо використання бюджетних коштів, а тим більше відомості про майно чиновників та їхніх родичів...
У законі збільшено перелік родичів посадовців, які мусять звітувати про свої статки. Але ж, погодьтеся, не всі члени родини зобов’язані доповідати онукові, що в них на депозитах. Мені здається, що дуже актуалізується питання ефективності контролю громадськості. Сподіваюсь, громадськість буде настільки активною, щоб цікавитися, вимагати оприлюднення тої чи іншої інформації. Співчуваю журналістам, але хочу сказати, що відповіді навіть на депутатські запити я отримую із запізненням. Часто моє листування з органами влади триває місяцями. Тут ефективність закону залежить і від того, наскільки наполегливо громадськість, журналісти та самі депутати контролюватимуть те чи інше питання. Днями я звернувся до генпрокурора щодо мера міста Дніпропетровська Івана Куліченка.
Мер належить до Партії регіонів. Оце буде перше випробування того, наскільки антикорупційні заяви влади відповідають її реальним намірам. Подивимося, чи партійна належність стане на заваді для розслідування очевидного факту підробки рішень сесії Дніпропетровської міськради. Йдеться про те, що рішенням сесії, яке насправді не приймалося, створено комунальне підприємство, яке отримуватиме гроші. Це “рішення” про затвердження статуту підприємства “Муніципальна гвардія” сфальсифіковане та підписане особисто мером. Це стовідсоткова корупція, вона підпадає навіть під норми старого закону. Подивимося, яким буде рішення влади.
Узагалі в багатьох спостерігачів складається враження, що Партія регіонів та її лідер хочуть якоїсь антикорупційної боротьби, але не можуть, ну ніяк це в них не виходить. Це тому, що багато чиновників-корупціонерів сидить саме в ПР. Щоб робити кроки в цьому напрямку, слід бути чистими. Як спочатку пожвавився народ, коли “регіонали" нібито оголосили антикорупційну боротьбу в столиці. А насправді поки що бачимо не боротьбу з корупцією, а суперечки між новою та старою командами влади. Не думаю, що Київ матиме якусь користь від цієї боротьби. Як руйнувався Київ на моїх очах, так це й триває. Як розгрібалася комунальна власність, так і розгрібається. Як руйнувалися столичні пам’ятки архітектури, так і руйнуються. Партія регіонів нічого радикального не робить.
Цього року вісім українських мільярдерів потрапили до списку журналу “Форбс”. Чи може це бути приводом для Генпрокуратури, щоб поцікавитися, у який спосіб зросли статки цих людей?
Правоохоронні органи не можуть, а зобов’язані зреагувати та надати суспільству відповідь. Як так може бути, що всього за рік при зміні політичного режиму один з депутатів, тобто учасників політичної сили, що прийшла до влади, наростив свої статки на 11,5 мільярда доларів? У той же час зменшуються інвестиції, знижується рівень життя... Це, безумовно, має бути предметом дослідження. Чи з тих 11,5 мільярда сплачено всі податки? Потрібно подивитися, за рахунок чого людина заробляє стільки грошей за рік. Дослідити, за рахунок чого збільшилися статки одного з депутатів Партії регіонів, - обов’язок правоохоронних органів.

unian.net