На горі Карачун

Гора Карачун уже точно увійде до підручників історії, а, можливо, колись стане туристичним місцем, де всім показуватимуть повалену телевежу. І розказуватимуть, що саме з цієї висоти українські солдати вели бій із терористами Гіркіна.

Зараз тут відносно спокійно, хоча сапери досі збирають "подарунки" сепаратистів.

У вівторок на Карачун приїхали спочатку кілька депутатів з допомогою, а потім і прем'єр Яценюк. Солдати нарешті отримали змогу докричатися до представників влади.

Їх цікавили питання матеріальні, коли їх змінять і скільки платитимуть. Хоча багато хто розуміє, що стояти їм тут довго.

Гойдалка з упирями

- Мне кажется, в этих качелях не будет победителей и побежденных, – каже колишній військовий, який супроводжує нас у Харкові. – А качели будут, пока "те" наверху торгуются.

"Качелями" ветеран називає розгойдування насильства: того дня з ГРАДів із боку Росії знов обстріляли українських військових.
Мій співрозмовник, великий усміхнений чоловік, служив миротворцем в Іраку за 677 доларів на місяць. 2003 року це здавалось йому великою сумою. А до того воював в Ічкерії. В деталі не вдається. ″Было и такое".

- В России осталась куча упырей от прошлых воен. Теперь у Путина есть возможность очистить от них Россию. Мда. За счет жизней украинских военных.

- Даже под белыми флагами шли. Все равно русские по ним стреляют. Им эти упыри самим ни к чему.Саме бажанням "очиститись від упирів за чужий рахунок" цей ветеран і пояснює випадком, коли російські прикордонники, запустивши "ополченців" для ДНР і ЛНР із боку Росії, при відступі не впускають їх назад у Росію:

На розпеченій пательні

Я потрапив у військову частину в мікроавтобусі, заповненому бронежилетами й іншою допомогою, яку везли як спонсори декілька депутатів: Ярослав Москаленко, Ігор Молоток, Віктор Пилипишин. Самі депутати супроводжували автобус джипами "Тойота Прада" й "Тойота Секвойя".

За Ізюмом на трасі нас притискає до узбіччя довгий кортеж, який їде назустріч. Сирени. Стаємо на узбіччі. Стоїмо кілька хвилин. Понад десяток машин включно з каретою швидкої допомоги. Водій одразу припускає, що це Аваков. Потім з'ясується: кортеж із маячками, який усіх притис до узбіччя, був Яценюка.

За вікном +30°С або й більше. На в’їзді до Слов’янська – озеро, на березі та у воді чимало народу. Це саме неподалік великого закинутого блокпоста Гіркіна.

А на горі Карачун – домінуючій висоті над Слов’янськом і Краматорськом – ніякої тіні. Намети на голому плато. Пряме сонце. Кілька солдатів стоять у черзі в машину-лазню. Інші перуть у коритах білизну.

Різні бійці батальйону, незалежно одні від одних, надто близько до серця сприймають пропаганду російських ЗМІ, які обізвали батальйон "карателями".
Зараз тут стоїть 11-й батальйон "Київська Русь". Частина людей у ньому – добровольці, частина – мобілізовані резервісти. Практично всі – з Києва й Київської області.

24-річний Віталік з Іванкова першим починає розмову про це, зі сміхом:

- Обізвали нас так, ще коли ми в "Десні" на навчаннях були. А ми що, колись когось карали? Голови комусь відрізали чи що?

Віталік – доброволець. У нього дві вищі освіти. Пішов, бо "комусь треба". Дружини й дітей не має.

- А як буде мир, подумаю і про сім’ю.

Віталік показує мені повалену телевежу. Неподалік телевежі – розриті могили з дерев’яними дощечками. Тут ховали загиблих у бою за Карачун солдатів, коли не було можливості вивезти тіла. Зараз солдатів перепоховали.

- А з тих кущів, – Віталік показує вниз по схилу, – досі стріляють. І ходять усякі. Сигнальні ракети вічно спрацьовують. Особливо вночі.З гори відкривається чудовий вид на Карачун, Слов’янськ і Краматорськ. Вночі, казали солдати, особливо гарно. Тим паче тепер, коли вже знову все світиться.

- А зараз - це наші ходять між кущами? – я непокоюсь і відходжу від краю.

- Зараз наші. Сапери. Тут стільки всякого...

- Если не знать, как собирать – можно остаться без того, чем собираешь, – сапер хмикає: – Ядовитые ягоды войны.
Через кілька хвилин до Віталіка підходить один із саперів і показує те, що має в руках:

- А уявляєш, як дітям? Ми як малі були, любили то на яблуню, то в малину залізти. А тут попробуй залізь кудись. Хто знає, де розтяжки? – каже чоловік із позивним "Карась".

"Карасю" - 34 роки, в цивільному житті охоронець. Із Василькова.

- Я хочу, щоб моя дитина не боялася вийти погуляти з друзями. А ти подивись, як тут...

"Карась" прийшов у військкомат добровольцем, але попросив, щоб його взяли як мобілізованого. Це бодай теоретично дає більші гарантії:

- Якщо, не дай Бог... – "Карась" спльовує через плече, – то родині компенсація.

"Карась", як і Віталік, говорять про "карателів". Якщо Віталік казав мені, що жодного разу на блокпостах не чув поганого слова від місцевих, то "Карась" стверджує:

- Різні є люди. Хтось нормальний. Але приходять іноді на блокпост провокатори. Всякого наслухаєшся. Що і такі й перетакі. Дуже образливі слова. Але навіть якщо тобі в обличчя плюнуть – ти не солдат, якщо піддався на провокацію. Ніколи, ніколи не можна навіть спрямовувати зброю в бік мирного населення.

Які карателі? Сам подивися на цих карателів!"Карась" не єдиний тут, хто каже про "провокації сепаратистів", але справжнім ворогом вважає Росію.
Зараз тут тільки й розмов, що про "Гради" з боку російського кордону.

- Ніколи не думав, що свою молодість проведу на полігоні. Война, сама настояща война, - каже "Дизель".

"Дизелю" 24 роки, він слюсар і токар із Трипілля. Дитині 2 роки 4 місяці. "Дизеля" призвали.

- Спершу казали: 45 днів. Але, судя по разговорах, нема ким нас замінити.

- Більше допомагають люди, а не держава, – каже "Карась". – Волонтери. Тільки нада, щоб привозили індивідуально. А то... губиться."Дизель" із "Карасем", доповнюючи один одного, розповідають про забезпечення. Бронежилети, форма – є, але все не завдяки державі чи військкоматам, а через волонтерів і спонсорів. Через це форма, звісно, в усіх різна. Зам по тилу був схожий на героя вестерна, наприклад.

Комусь бронежилет купили роботодавці. Комусь – місцева влада. Комусь – скидалися всім селом.

Але на відміну від бронежилетів чи ось генераторів або приладів нічного бачення,  військову техніку для батальйона спонсори й волонтери купити не можуть.

- Які карателі? Ти подивися на цих карателів! – іронізує "Дизель". – У нас колгоспна техніка. Чи он, глянь: шкільні автобуси.

Справді, автобуси – як не шкільний, то службовий "пазік", машини – "газони".

Надвечір ми виїхали зі Слов’янська, щоб потрапити до інших підшефних у Сватовому.
- Броні мало, – каже "Дизель". – І то як не один, то інший заглохне. Чи закипить. Встидно дивитись. Сьогодні Яценюк приїжджав. Жалко, я не застав. Хотів йому поставити пару питань.

Це крик батальйону

- Ми їхали сюда на "пазіках", страшно дивиться! – розповідають про своє формування й технічне забезпечення бійці 15-го сумського батальйону.

Ми зустрічаємось із ними у пітьмі пізно ввечері в містечку Сватове Луганської області. 15-й батальйон дислокований біля кордонів із Росією, а сюди виїхали нам назустріч.

Бійців близько десятка. Вони відразу починають майже кричати на депутатів – навіть попри те, що ті привезли їм бронежилети. Найбільше говорить високий хлопець у чорній шапочці, але на моє прохання представитися він відмахується:

- Це просто крик батальйону.

Бійці водночас і вдячні за привезене, але практично кожне речення починається з недрукованої вставної конструкції:

- Й.т.м., нє – ви мені скажіть! Й.т.м., просто ми тільки до вас можемо докричатись! А інакше все, що нам лишається – це вийти в поле покричать.

- Ну, ну, ну, – заспокоює мажоритарник по Сумській області Молоток. – Я вас розумію, ви просто першого живого депутата бачите. Можете мене хоть на... послати.

Зорієнтувавшись, депутат теж починає вживати нецензурні вставні конструкції. Це частково заспокоює бійців. Високий хлопець – за підтримки й доповнень інших – на диво чітко формулює основні проблеми сумського батальйону. Схожі питання я раніше чув і від інших службовців з інших підрозділів.

"Держава наш патріотизм знищує, коли нас обманює"

Окрім конкретних питань конкретного батальйона, як-от нестача банальних чобіт, бійці 15-го сумського батальйону порушують і більш загальні питання.

1. Кредити.

- Усі ми люди, да? Був кредит, а тут тебе призвали. І от приходить тобі зарплата, наприклад 2700 гривень, – каже високий, а інші підтакують, - і зразу SMS-ка, що 1700 вирахувано на кредит. А як сім’я має на тисячу жити?

Цікаво, що більшість бійців лають за вирахування з зарплатні "Приватбанк" Ігоря Коломойського, котрий тим часом піариться на патріотизмі й любові до військових.

Це питання мусується не перший місяць, але бійці 15-го батальйону стверджували, що з останньої зарплатні їм теж вирахували кошти на сплату кредитів.Депутати, які зустрілись із бійцями, пообіцяли добиватись, аби тіло кредиту на час служби не треба було виплачувати, а нарахування відсотків припинялось.

2. Офіційний статус і відповідна платня.

- То ми в АТО чи не в АТО? – вимагає відповіді високий боєць.

- Н-ну...

Ніхто з присутніх, ані військові, ані депутати, не може сказати, де проходять географічні межі АТО.

- Якщо наш батальйон не в зоні бойових дій, то чому я ходжу з цією **нею? – високий припіднімає пальцями бронежилет.

- Да! Да! Отпуска нету. Полевых нету. Ни**я нету! – кричить інший боєць.

Ті, кому пощастило і хто має "білу" зарплатню, за законом продовжують її отримувати й мають чим годувати сім’ї, що залишились удома. Проте для багатьох єдиний дохід годувальника сім’ї – це гроші, які має платити держава під час проходження служби.

3. Ротація.

- Ви записуєте? – помічає мене один із бійців, – ви ще таке запишіть. Наш військкомат прислав 122 повістки. Прийшло тільки семеро. У мене дитина - дев’ять місяців. Я не проти служити і жінка моя не проти. Але ж так нечесно.

- Ви знаєте, на скільки призивають?
Тим часом високий питає у депутата:

- Н-ну...

- У мене в повістці написано 45 днів. А щось мене не змінюють. – Боєць уміє ставити запитання в очі представнику влади гостріше за журналістів: – Значить, государство оп’ять нас нає**ло?

- Ну, є речі, на які можна впливати, і є речі, на які...

- Ні, ви прямо скажіть, – наполягає високий. – Держава нас і тут нає**ла? Питання до представника держави.

Боєць робить паузу й дивиться в очі депутатові. Не отримує відповіді й каже:

- Ви пойміть. Ми державу не обманули. Ми хочемо державі служити, ми тут усі патріоти. Але держава наш патріотизм убиває, коли нас обманює.

По материалам:  theinsider.ua