Антикоррупционный портал job-sbu.org > Аналитика > Картины Полубатка. Или как СБУ и УБОП стали интересоваться искусством
Голосование

Донбасс. Новороссия или Украина

Результаты опроса

Картины Полубатка. Или как СБУ и УБОП стали интересоваться искусством

13:42 12.02.2016 494

24142485К искусству в Украине неравнодушны не только “музейный вор” Дмитрий Табачник. Даже вчерашним бандитам , даже тупорылому Януковичу хватило мозгов понять, что живописный шедевр — хорошее вложение капитала. Причем, даже ворованый шедевр. Началось все с систематического и массового ограбления украинских провинциальных и не очень музеев. Говорят, что если провести искусствоведческую экспертизу многих работ, находящихся даже в киевских музеях — результаты будут удивительно неприятными. Вместо оригиналов — копии. Мы не знаем, кто начал масштабно воровать произведения искусства в Украине. Сначала криминал, а потом подключившиеся силовики или наоборот. Но, со временем, “коллекционированием” занялись не только бандиты и политики, но и генералы МВД и СБУ. А со временем, когда местные шедевры кончились — начали воровать за рубежом.
О том, что к хищению произведений искусства причастны сотрудники милиции, в частности кто-то из кировоградского УБОП, писали давно. Но, стоит вспомнить.

Малиновский районный суд Одессы стал местом, которое интереснее посещать, нежели иные театры. Слушание дела о хищении картины Айвазовского «Морской вид» проходит уже свыше 150 часов, и судья Леонид Личман в общении с журналистами признается, что ему самому еще далеко не все ясно, где уж постороннему человеку разобраться…Когда-нибудь материалы этого дела смогут стать основой для захватывающего детектива, к тому же с непременной любовной интригой…
Разбираться действительно должен суд, а поскольку процесс открытый, за ним можно наблюдать, попутно делая какие-то лежащие на поверхности выводы. Все мы, в конце концов, граждане этой страны и налогоплательщики, и нам совсем не безразлично, куда же деваются принадлежащие народу произведения искусства, хранящиеся в украинских музеях.
Как украсть миллион
Это только в старом кино с Одри Хепберн элегантные грабители с не менее элегантными подружками лихо грабят музейную коллекцию (разумеется, из наилучших побуждений), и им за это ничего не бывает. В жизни можно ни сном ни духом не ведать о том, что красивая история любви приведет к череде жестких допросов…
Харьковчанка Н., известный в городе врач, подпала под подозрение в совершении кражи «Морского вида» и ряда других музейных раритетов, поскольку ее возлюбленный, харьковский коллекционер и антиквар Вадим Гужва, был задержан с поличным: свернутая в рулон и запечатанная в пакет картина, похищенная в июне 2005 года прямо из зала Одесского художественного музея, находилась под сиденьем его автомобиля «Опель-Астра». К тому же ряд показаний против женщины дал другой участник кражи, ныне находящийся в местах лишения свободы Игорь Филоненко.
Этот парень приметной кавказской внешности (по его словам, отец у него грузин) даже имел запасной ключ от машины Вадима, то есть теоретически мог без его ведома подложить краденое. Об истинном характере отношений Филоненко и Гужвы можно только догадываться. Н. рассказывала, что ее смущало навязчивое присутствие молодого человека, который вел себя, точно «старший сын в семье», постоянно просил у Вадима денег. Ей чудилось, что Игорь вовлекает ее любимого «во что-то противозаконное», и наедине с Вадимом женщина возражала против участия парня в их совместных поездках.
А поездить пришлось немало. Влюбленные и познакомились-то в поезде. Вместе с детьми (Н. одна воспитывает дочь, Вадим решил отдохнуть со своими двумя сыновьями) отправились на лыжный курорт, и встреча показалась судьбоносной. Они и впрямь оказались людьми сходных духовных поисков: оба любили кататься на лыжах, плавать, бродить по музеям. Чувствовали себя одной большой семьей, подружились с детьми друг друга.
Вадим оплачивал совместные путешествия в Крым, Закарпатье, в Москву и Петербург, в Польшу — и все это за каких-то несколько месяцев. Позднее следователи назовут Н. содержанкой Вадима, что вызовет у него рыцарское негодование: она уважаемый специалист и хорошо зарабатывает, он просто вел себя в отношении совместных расходов, как подобает мужчине. Н. знала, Вадим — очень квалифицированный эксперт по антиквариату, кроме того, он вложил деньги в парикмахерский салон в Харькове, в компьютерный клуб в Польше, еще в ряд заведений, и все это дает ему возможность не испытывать финансовых затруднений.
Сложно представить себе, чтобы интеллигентная женщина в одночасье решилась «стоять на цинке» в музеях и антикварных лавках, как на том настаивает Игорь Филоненко. Н. подтверждает алиби Вадима Гужвы на момент кражи картины Айвазовского — они оба находились в Евпатории на отдыхе с детьми, что могут подтвердить тренер по теннису, квартирная хозяйка, общие знакомые — сотрудники санатория, куда влюбленные ходили делать зарядку и договариваться о проведении лечебных процедур.
«Опель-Астра», при всем уважении, не вертолет, и вряд ли возможно лечь спать в Евпатории, в два часа ночи украсть картину в Одессе, а в шесть утра выйти опять же в Евпатории на зарядку.
В ночь с 19 на 20 июня 2005 года, когда «Морской вид» был похищен, в Евпатории на мобильный телефон Вадима поступил какой-то звонок, утверждает Н. Антиквар, в свою очередь, утверждает, что звонка не слышал, а эсэмэску, отправленную Филоненко после неудачного звонка, утром получил. Игорь Филоненко просил денег на билет из Одессы до Александрии, где проживает постоянно. Вадим предложил выслать ему 50 гривен, но Игорь просил якобы на два билета — для себя и для двоюродного брата, который повредил ногу. Вадим после обеда все же выслал ему 150 гривен, и считает это уликой в свою пользу.
Комичность ситуации усугубляется тем, что на тот момент «в кармане» у Филоненко была картина, чья стоимость, напомним, на то время приравнивалась к миллиону гривен.
Когда-нибудь материалы этого дела смогут стать основой для захватывающего детектива, к тому же с непременной любовной интригой…
Похититель обещал вернуться
Во время реконструкции преступления Игорь Филоненко поразил своей наглостью сотрудников Художественного музея, в присутствии правоохранителей пообещав им вернуться и украсть еще что-нибудь…
Вадим Гужва настаивает на проведении новой реконструкции с участием музейщиков. Судя по видеозаписи, не учитывались показания последних касательно сильного удара о стену, его могла произвести большая картина, к которой крепился «Морской вид». Одно аккуратно вынутое стекло злоумышленники успели протереть, а второе уронили и разбили, не протерев, и на осколках обнаружены отпечатки пальцев, не принадлежащие ни Гужве, ни Филоненко. Соучастником явно был некто третий.
Как утверждают видные эксперты мира, музейные кражи совершаются при помощи либо самих музейщиков, либо охранников. Вадим Гужва настаивает на том, чтобы дополнительно был допрошен охранник, позволявший себе болтать с группой молодых людей (установлено, что среди них был и Филоненко) о тонкостях сигнализационной системы. Наконец, нет ясности относительно того, кто и в какой момент отключил датчик, который должен был сработать, когда злоумышленники снимали со стены картину Айвазовского.
Да и мог ли сам Гужва (забудем на миг о его алиби) в свои не юношеские годы забраться в музейное окно, как сказано в описании реконструкции преступления, «не до конца, ноги были видны со двора» и при своем малом росте из столь неудобного положения стащить картину? Глупо выглядят и показания Филоненко, согласно которым Гужва, находясь в музейном зале, примеривался к большой картине Боголюбова, пытаясь выломать ее из рамы (?!), а после похищения картины Айвазовского чуть ли не с мясом оторвал раму с биркой и выбросил ее в кусты (потом раму обнаружили у моряка, запасливо притащившего ее домой, вместо того, чтобы принести в милицию, как то диктует совесть законопослушного гражданина). Мог ли так поступать с шедевром антиквар? Есть все же разница между профессионалом и необразованным недорослем, извините за грубость…
Игорь Филоненко сделал заявление, будто выполнял чье-то «спецзадание», внедрившись в бандитскую группировку, и докладывал своему «начальству» о перемещениях картины Айвазовского, которая побывала в России, а затем была найдена в машине у подследственного. На вопрос следователя, не входило ли в программу его задания предотвращение преступления, — предпочел не отвечать.
Версия Гужвы иная: сотрудники Кировоградского УБОПа, они же заказчики похищения, не сумели сбыть картину в России, тогда решили ее «найти», получить повышение по службе (что и произошло). Обвинить же решили его, чью коллекцию можно при этом спокойно конфисковать. И та же банда в погонах якобы похитила картину Поленова «Утро в монастыре» из Севастопольского художественного музея имени Крошицкого три месяца спустя после того, как «приделала ноги» картине Айвазовского в Одессе.
Севастопольский «вальс»
Анекдтоическая ситуация сопровождала хищение пейзажа Поленова. Пропажу картины обнаружили 17 сентября 2005 года во время проведения утренней экскурсии в смотровом зале музея имени Крошицкого. Интеллигентный старичок вежливо обратил внимание экскурсовода на тот печальный факт, что вместо живописного полотна в раме красуется ламинированная цветная ксерокопия.
Директор Севастопольского художественного музея Наталья Бендюкова сообщила о краже в милицию, предварительно оценив стоимость пропавшей картины в 50 тысяч долларов. Учитывая, что цены на произведения искусства постоянно растут (как и мастерство преступного мира), сегодня следовало бы говорить о куда большей сумме.
По словам Игоря Филоненко, Вадим Гужва планировал похищение шедевра великого передвижника и даже приходил вместе с ним в музей, чуть ли не на глазах смотрителей сличал подлинник с заранее подготовленной ксерокопией. Увы, на втором этаже Севастопольского художественного музея были нелады с охранной сигнализацией, смотрители тоже упускали из виду посетителей, однако в своих показаниях описывают как подозрительное лицо отнюдь не Гужву, а двух молодых людей, один из которых похож на кавказца…
По всей видимости, поленовский пейзаж был удачно продан. Но 6 октября 2006 года в МВД России позвонил неизвестный и сообщил, что неподалеку от здания Департамента по борьбе с организованной преступностью в Москве находится полиэтиленовый пакет с предметами антиквариата. Прибыв на указанное место, сотрудники департамента обнаружили в пакете картину (тот самый «Монастырь над рекой»), бронзовую статуэтку и изделие из фарфора, находившиеся ранее в Кунсткамере и Эрмитаже. Отсюда предположение: новый владелец побоялся разоблачения и предпочел избавиться от краденых раритетов, притом таким образом, чтобы они снова попали в распоряжение государства.

Небо в алмазах
Игорь Филоненко, конечно же, обвиняет Гужву в похищении не только двух картин. По его словам, все тот же Вадим похитил с выставки Антикварного салона в Москве бриллиантовое колье Фаберже стоимостью в два миллиона рублей, причем цена изделия была проставлена на этикетке…
Вадим Гужва парирует: Фаберже не может, по условию, ни стоить столь смехотворные деньги, ни быть представленным на антикварных салонах, там работают только российские дилеры. Да и не принято там писать цены на этикетках!
Выснилось, что на одном из салонов действительно было украдено не то колье, не то браслет с бриллиантами. А подозрение пало на двух молодых людей, один из которых… верно, имеет кавказскую внешность.
Игорь Филоненко постоянно то дает противоречивые показания, то попросту отказывается отвечать на вопросы следствия. Стало быть, нет сегодня ясности в вопросе относительно того, кто же именно влез в окно Одесского художественного музея и похитил «Морской вид» Айвазовского. Но еще важнее выяснить личность заказчиков преступления.
В резонансном интервью газете «Сегодня», опубликованном в конце ноября, Вадим Гужва винил правоохранителей из Кировограда также в причастности к похищению шедевра Караваджо «Взятие Христа под стражу» («Поцелуй Иуды»). Он утверждал, будто у них отлажены каналы на границе для отправки картин иностранным заказчикам-коллекционерам. С целью сокрытия своей преступной деятельности правоохранители якобы изымают из дела важные документы, например, распечатки телефонных разговоров подследственного. Судебные слушания продолжаются, истина, хочется верить, будет установлена…
(Продолжение следует).
Мария Гудыма, Вечерняя Одесса”

И продолжение последовало. Воровать стали серьезнее. Многие состояния, в том числе, в Одессе, выросли из какой-нибудь одной единственной украденной картины. Говорят, к примеру, именно на деньги от картин появилась в свое время в Одессе одна из первых частных телекоммуникационных фирм — ”Фарлеп”.
Но вернемся к 2005 году. Интересно, что, как выяснилось позже. В этом году ограбили не только Одесский музей, но и один музей в далеких Нидерландах. И только в 2015 году эта история взорвалась. Любомир Ференц три месяца вел расследование этой истории и вот что выяснил.
“ЛЕТЮЧІ «ГОЛЛАНДЦІ»
Ця історія починається десять років тому з крадіжки з музею невеличкого містечка в Нідерландах. Та вибухає вона у 2015-му, коли Україна опиняється в епіцентрі міжнародного скандалу. У цьому детективному романі є все – різні країни, політики, шахраї, великі гроші, спецслужби, продажні поліцейські і кримінал. А найгірше, що українська влада, схоже, досі не зрозуміла, що вляпалася по самі вуха.
Дев’яте січня дві тисячі п’ятого року, Музей Західної Фрісландії у голландському місті Горн. День не обіцяє нічого особливого. О п’ятій вечора останній працівник зачиняє за собою двері і замикає їх на замок. Тоді ніхто не здогадувався, що в приміщенні лишилася щонайменше одна людина. У неї були спільники, які допомагали непроханому гостю. Невідомі прийшли в музей, щоб скоїти злочин.
АД ГІРДІНК, директор музею Західної Фрісландії:
— У 2005 році ми мали сигналізацію, яку можна було вивести з ладу. Тоді, коли її блокували – вона цього не розуміла і не спрацьовувала. Натомість зараз, коли її намагаються заблокувати – вона сприймає це як злам і спрацьовує.
Уранці десятого січня працівники виявляють зникнення двадцяти чотирьох картин та сімдесяти предметів зі срібла – келихів, монет, ваз, таць, столових приборів. Найціннішими були картини — двадцять три на полотні і одна на дереві.

АД ГІРДІНК, директор музею Західної Фрісландії:
— Поліція знайшла на місці злочину сліди ДНК і «відбитки пальців», але вона не може ідентифікувати злодіїв.
Розслідування зухвалого злочину деякий час пильно відстежують голландські ЗМІ. Та коли стає зрозуміло, що в правоохоронців немає зачіпок і доля витворів мистецтва невідома, хвиля цікавості поволі спадає. Тим більше, що крадене з Музею Західної Фрісландії – крапля в морі. За даними еФеБеР, сучасний чорний ринок викрадених артефактів оцінюється у шість-сім мільярдів доларів на рік.

Тишу навколо тих подій порушать лише через десятиліття, і це стане інформаційним вибухом, який найсильніше вдарить по Україні.
На початку грудня дві тисячі п’ятнадцятого року дирекція музею Західної Фрісландії скликає прес-конференцію. Вона заявляє, що картини, викрадені десять років тому, перебувають у руках українських збройних формувань. Ба більше, до справи нібито причетні відомі в Україні політики. Скандал знову стає темою номер у світових, а тепер ще й в українських медіа.
«Картини, які були викрадені з музею Західної Фрісландії у 2005-му, тепер “виринули” в Україні у руках радикально-екстремістської групи. Торік інформація про одну з картин з’явилася на українському сайті. Потім відбулися переговори із цим чоловіком — лідером ультра-націоналістського угрупОвання. За словами представників музею, у справі замішаний партійний лідер правоекстремістської партії «Свобода» та екс-голова СБУ».

Українська влада виявилася не готовою до скандалу. Нічого конкретного не зміг відповісти наступного дня на запитання журналістів очільник Міністерства Закордонних Справ.
ПАВЛО КЛІМКІН, міністр Закордонних Справ України:
— Це дійсно питання взаємодії правоохоронних органів, а не питання, так, я м’яко скажу, спроб, взаємодіяти з тими, хто стверджує, що має частину цієї колекції.
АРСЕН АВАКОВ: міністр Внутрішніх Справ України:
— Мы над этим работаем, вот так…
Нідерландський колега Павла Клімкіна коментує скандал стриманіше.

БЕРТ КУНДЕРС, міністр Закордонних Справ Нідерландів:
— Ми проінформували міністра Клімкіна та Президента Порошенка. Маємо інформацію, що картини в руках певних груп в Україні. Просимо допомогти їх повернути якнайшвидше. Гадаю, музей вчинив мудро, надавши розголосу цій справі. Так шансів, що картини вдасться продати, менше.
Президент України Петро Порошенко відразу дає Службі Безпеки України доручення розібратися.
Відтоді минуло два місяці. За цей час ми не почули від наших офіційних осіб жодної заяви, яка обнадіяла б голландців. За нашою інформацією, українська сторона не надто поспішає розслідувати гучну справу. Тому «Слідство.Інфо» спробує розібратися в цій історії самостійно. Ми вирушаємо туди, звідки почався скандал – у Нідерланди.

Королівство Нідерланди – невелика європейська держава з населенням у 16 з половиною мільйонів. Це одна з найбагатших країн світу. Так звана Золота доба Нідерландів – період найбільшого економічного та культурного піднесення – припало на сімнадцяте століття. Картини голландських митців — серед найвідоміших і найдорожчих у світі. Живопис для Нідерландів – національна святиня і релігія. Коли у 90-х грабіжники викрали картину вчителя Рембрандта Пітера Ластмана “Розп’яття Христа на Голгофі”, збеленилася вся країна. Приблизно за рік після активних пошуків шедевр таки вдалося повернути до музею.

«Шторм на морі Галілейському» самого Рембрандта та «Концерт» Вермеєра, які винесли чверть століття тому з бостонського музею Ізабелли Стюарт Ґарднер, називають найдорожчими в історії вкраденими художніми творами. Вартість кожної картини – близько півмільярда доларів!
Голландський Горн розкинувся на узбережжі озера Ейселмер, за 35 км на північ від Амстердама.
Сучасний Горн з його сімдесятитисячним населенням живе минулим. Колись тут базувалася Голландська Ост-Індська компанія – казково багата приватна фірма, що торгувала з країнами Ост-Індії та Китаю та проіснувала два століття. Ця пристань досі ще пам’ятає запах прянощів, які привозили кораблі з заморських країв. Згодом місто стає центром торгівлі сільськогосподарською продукцією та важливим транспортним вузлом. Про славетну минувшину Горна нагадує його культурна спадщина.

Музей Західної Фрісландії відкрили наприкінці дев’ятнадцятого століття ось у цій будівлі. Тут зберігали велику колекцію картин, історичної зброї, порцеляни, срібла, предметів побуту. Колекція виставлена в двадцяти п’яти кімнатах. Після війни під будівлею виявили підвали XV століття. Відтак у цьому приміщенні виставили історичні знахідки Горна та його околиць.

Багата колекція приваблює в мистецький музей відвідувачів з усіх куточків країни та закордону. Найбільше тут пишалися своєю збіркою живопису, хоч імена авторів картин були не такі відомі, як, скажімо, Рембрандт чи Ван Гог.
АД ГІРДІНК, директор музею Західної Фрісландії:
— Горн був дуже важливим містом у сімнадцятому столітті. І колекція була створена саме в цей період.

ДЖУДІТ ДЕ ЙОНГ, альдерман з культурних питань м. Горн:
— Цей живопис є нашою культурною спадщиною. Ці картини належать цьому музею і назагал Горну.
У музеї з’ясовується цікавий факт – вкрадені картини були далеко не першорядними. Серед експонатів були й значно цінніші. Працівники переконані, що злодії були дилетантами в мистецтві і діяли навмання. Відповідно, витвори мистецтва винесли саме для перепродажу.

АД ГІРДІНК, директор музею Західної Фрісландії:
— Вони викрали каталог. Тобто картини різних жанрів. Я сумніваюсь, що вони викрали їх для якогось конкретного замовника.
Щоб поцупити витвори мистецтва, злодії вивели з ладу сигналізацію. І заховалися ось під цим чорним рядном, яке вкриває саркофаг. Тоді воно сягало підлоги. До речі, після інциденту рядно підрізали і тепер щовечора охорона музею перевіряє, чи не заховався тут хтось знову.

Артур Бранд – нідерландський приватний детектив у галузі мистецтва з двадцятирічним стажем. Він займається цією справою уже півроку. Бранд постійно контактує з місцевими правоохоронцями, які розслідують, хто міг вивезти картини з Нідерландів і в чиїх руках вони можуть зараз перебувати. І ця інформація пояснює, чому українські правоохоронці – зокрема, Служба безпеки – не надто поспішають допомагати своїм голландським колегам.

АРТУР БРАНД, приватний детектив:
— Є дві версії. Ми маємо людину в Голландії, яку ми підозрюємо і яка могла перевезти картини до України. Триває поліцейське розслідування, і я не можу розкривати деталей. І, звичайно, ми маємо зараз великий скандал з корумпованим полісменом, який, за інформацією медіа та поліції, зводив нідерландських злочинців в Україні з працівниками служби Безпеки України.
Мова йде про Марка Мільчарека, екс-працівника голландської кримінальної поліції з польським корінням. Неймовірно, але з травня дві тисячі тринадцятого голландський правоохоронець хотів перебратися з багатих та ситих Нідерландів до зубожілої України. Підтвердженням цього є його резюме, яке ми відшукали на одному з українських сайтів. Можливо, відіграло свою роль одруження Мільчарека з українкою рік тому.
МАРСЕЛЬ ХЕНЕН, кримінальний журналіст газети «NRC»:
— Це найгучніша корупційна справа останніх років. Він копіював і продавав секретну інформацію з баз даних поліції голландському криміналітету… У нього були передплатники. Тобто, за суму від тисячі до п’яти тисячі євро вони могли щомісяця купляти в нього інформацію про себе, перевіряти, чи поліця веде проти них розслідування. На цьому він заробляв купу грошей.
За даними голландської прокуратури, останніми роками Мільчарек щомісяця на кілька днів їздив у Київ, де зустрічався з представниками Служби Безпеки України та представниками українського криміналітету. Окрім того, він міг організовувати зустрічі для злочинців з Нідерландів – з одного боку, та українського криміналітету і працівників Служби Безпеки України – з іншого. Голландські гості приїжджали з півдня Нідерландів, з провінції Брабант, яка відома виробництвом та трафіком наркотиків.

МАРСЕЛЬ ХЕНЕН, кримінальний журналіст газети «NRC»:
— Його підозрюють в організації кримінальної діяльності в Україні. Він був причетний до трафіку наркотиків – таких, як амфетаміни та екстазі… Поки що немає ніяких доказів щодо цього, але голландська прокуратура вже звернулася до української влади по допомогу у проведенні розслідування. Він запрошував до Києва провідних голландських наркоторговців і проводив з ними деякий час в київському готелі.

Такі зустрічі нібито дали свої плоди. Як стало відомо з наших джерел, саме рік-півтора тому в Україні з’явилися потужні лабораторії з виробництва екстазі. Головною темою розмов є продаж, транспортування та виробництво наркотиків, та саме під час однієї такої зустрічі українська сторона нібито запропонувала купити й крадені картини з Горна.
Ми вертаємося в Україну, щоб спробувати знайти українців, причетних до скандалу з краденими картинами.
На думку голландських правоохоронців, перші спроби продати вивезені витвори мистецтва на території України зафіксовано після дві тисячі десятого року.

Це зображення ще ніколи не з’являлося в медіа. Це фото картини Флоріса ван Шутена «Сцена на кухні».
До картини долучене видання «События Недели». Судячи з заголовку — «Скандал с Пореченковым. Какими патронами стрелял актер» — це випуск кінця жовтня-початок листопада дві тисячі чотирнадцятого року. Голландцям щонайменше про три спроби продати цю картину з використанням цього фото і одну – вживу. Останній раз, кажуть вони, «Сцена на кухні» засвітилася в Києві. І пропонували її працівники СБУ.

АРТУР БРАНД, приватний детектив:
— Цю картину пропонували в Україні українському криміналу. Я отримав цей знімок від свого інформатора, який добре знається на цій темі. Він підтверджує, що це робили працівники Служби Безпеки України та представники збройних угрупувань.
Найактивніше крадені картини намагаються продати у дві тисячі чотирнадцятому, причому роблять це доволі примітивно. Крадені витвори мистецтва пропонують незнайомим людям і дрібним дилерам, обдзвонюючи їх по телефону. Сьомого лютого на одному з мистецьких сайтів з’являється повідомлення від користувача під ніком «Ілларіон дві тисячі одинадцять» із зображенням підпису художника – «Уважаемые! Помогите распознать подпись, какому художнику она принадлежит. Всем спасибо».

За півтори години – нове повідомлення. «Внесу ясности». У ньому – ще чотири зображення якоїсь картини. Наступного дня користувач під ніком Джейн До відповідає, що це твір Яна Лінсена «Елієзер і Ребекка біля колодязя» тисяча шістсот двадцять дев’ятого року, і що її вкрали з музею в місті Горн. Це та єдина мальована на дереві картина, яку винести зловмисники. Після цього «Іларіон» не повертається до цієї теми. «Слідству.Інфо» вдається домовитися про зустріч з автором повідомлень. Його справжнє ім’я – Вадим. Він живе в Київській області неподалік від столиці. На його прохання, ми закриваємо йому обличчя і змінюємо голос.

ВАДИМ, торговець:
— Свого часу я був менеджером по збуту побутової техніки, мотався по всій Україні і в мене було хобі – я займаюсь антикваріатом. Розвішував попутно в деяких селах, возлє магазинів розвісив свої об’яви з текстом куплю антикваріат, картини, ікони, ну, як щас багато хто робить.
Вадим каже, що за чотири дні до виставлення оголошення, на початку лютого дві тисячі чотирнадцятого йому зателефонував невідомий.
ВАДИМ, торговець:
— Тіпа ви займаєтесь антікваріатом, скупляєте картини туди-сюди. Я відповів так. Ви високого рівня картину можете купить? Кажу, висилайте мені на почту фотографії, я подивлюсь, що за картина, подивлюсь, щоб я понімав про що річ. Вони прислали фотографії, я подивився, що картину я не понімаю, тому що вона якась непонятна. Думаю, люди з форуму поможуть, я зареєстрований на багатьох форумах, продаю там перепродаю. І мені відповідають на форумі, що картина вкрадена. І я відписуюсь людині, що, навєрно, продавайте її самі, бо вона дуже погана, мені об’яснили, що вона ворована, мені нецікаво нею заніматься і все на цьому разгавор закінчився.
Ціну за картину невідомий не озвучив. Сам цікавився, що можна за неї отримати. А історію походження витвору пояснив так.

ВАДИМ, торговець:
— Якоби мій бос знакомий, товариш, він відїжджає в Францію і доручив йому продати картину, але говорить що тіпа сильно не висвічуйте його, потому шо антікварний бізнес не любить коли є засвічені речі, тому що вони тоді погано продаються. Я йому говорю ви мені скажіть, що за художник, щоб я найшов там аналогічні проходи по аукціону, щоб я составив хоть цінову політику. Каже – я сам не знаю. Ну балакав він обично, як сільський хлопець, не представітельского класа, не як менеджер якийсь там, обичним суржиком як оце в нас спілкуються.
Вадим каже, що йому пропонували лише одну картину, однак з дзвінка аноніма було зрозуміло, що їх може бути й більше.
ВАДИМ, торговець:
— Можливо, що якщо приїде хазяїн обратно з Франції, то, може, він ще якісь вєщі із своєї колекції продавати, но пока доручив продавать одну картину.
Випадок з Вадимом підтверджує, що картину точно намагалися продати на чорному ринку ще під час Майдану. Тобто, ще до заходу загонів майданівської Самооборони до маєтків заможних чиновників колишньої влади і тим більше до подій на Донбасі. І це категорично спростовує офіційну версію про знаходження картин, яку озвучив міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков.

АРСЕН АВАКОВ, міністр Внутрішніх Справ України
— Нам известны факты, что в одной из-под донецких дач группа людей обнаружила коллекцию, которую идентифицируют как имеющую отношение к вот этому, коллекция, которая пропала несколько лет назад с голландского музея и нам известно, что есть вероятность того, что эту коллекцию пытаются продать на черном рынке.
Анонім, який дзвонив до Вадима, міг бути як власником картин, так і посередником. Олександр Брей, знаний експерт на ринку живопису в Україні, який працює на ньому вже близько сорока років, стверджує, що картини в Нідерландах вкрали у період розквіту посередництва в мистецтві.

ОЛЕКСАНДР БРЕЙ, експерт з живопису та антикваріату:
— Бум почався десь після 2004 року. Відчули смак легких коштів, зароблених легко, таких багато людей дуже виникло, таких посередників, і їх можна б було вести рахунок вже на тисячі.
До світу прекрасно тягнувся навіть екс-президент України Віктор Янукович. Ось на цьому відео з його дня народження дві тисячі одинадцятого року гості несуть пакунок, схожий на картину. Окрім того, на відео втечі Януковича з Межигір’я видно, як він вивозить багато мистецьких творів. За словами Олександра Брея, у цей час живописом найбільше цікавляться бізнесмени, банкіри та чиновники, часто не розуміючи його цінності.
ОЛЕКСАНДР БРЕЙ, експерт з живопису та антикваріату:
— Це раніше відносилось до подарунків. От людині подарували і вона там мала якусь там посаду велику, да. Як наш там Янукович, і їм там купували інші чиновники чи бізнесмени.
Другий публічний витік інформації про те, що картини з Горна активно пропонують купити в Україні, стається за півтора року після пропозиції Вадиму. Ключова подія, яка дає початок легенді про перебування витворів мистецтва у зоні бойових дій на сході України, відбувається тут, у посольстві Нідерландів у Києві. «Слідство.Інфо» відтворило тодішні зустрічі.

У липні 2015-го про картини в посольстві розмовляють п’ятеро людей. Це Борис Гуменюк, який представляється заступником командира батальйону ОУН, двоє працівників посольства-громадяни Нідерландів, перекладач-українка, яка невдовзі покинула зустріч, та людина, яка прийшла з Гуменюком і виконувала функції перекладача. В посольстві Гуменюк туманно пояснює, що може допомогти повернути викрадені картини. Полотна нібито перебувають на непідконтрольній Україні території, а інформацію про них він отримав від українця, який є чи то військовослужбовцем, чи то партизаном. Мовляв, вперше той подзвонив у липні 2014-го, а про картини Гуменюк спілкувався з ним до приходу в посольство тричі. Телефоном.

БОРИС ГУМЕНЮК, екс-боєць батальйону ОУН:
— Ще один дзвінок був кінець осені 14-го – початок зими і потім ще одна була розмова приблизно весною. Начебто в передмісті Донецька, в одному з маєтків, який належить людині з близького оточення Януковича, знайдено велику колекцію живопису. Походження колекції, як господар її набув, в законний чи незаконний спосіб тощо — все це не було нічого відомо. Я так розумів, що картин там є багато, більше 30. Що люди хотіли? Скажемо так, це було туманно, це виглядало так – люди дають мені інформацію.
Постать Гуменюка дуже суперечлива. З серпня дві тисячі чотирнадцятого він справді перебував у зоні проведення АТО – в селі Піски під Донецьком. На запитання, чому невідомі звернулися саме до нього, відповідає, що всі знали – він займається скупкою та продажом картин і є професіоналом.
БОРИС ГУМЕНЮК, екс-боєць батальйону ОУН:
— Топ-галеристи України брали в мене якісь роботи, які потім ставали окрасами музею, музеїв і які прикрасили, ну, скажем так, топ-колекції відомих і дуже відомих в Україні людей.
Гуменюк справді виставляв оголошення про те, що купує картини українських майстрів та антикваріат переважно на тернопільських сайтах. Це свідчить про те, що він був радше дрібним дилером. Сам Гуменюк називає себе заможною людиною, якій нічого непотрібно. Каже, пішов у посольство, бо просто хотів допомогти голландцям.
БОРИС ГУМЕНЮК
— Про ніякі гроші, особливо те, що стосується мене особисто, взагалі не йшлося.
Щоправда, за словами його колишнього керівника, командира добробату ОУН Миколи Коханівського, Гуменюк був шахраєм, який не гребував нічим і якого він особисто вигнав за це з батальйону ще у березні минулого року.

МИКОЛА КОХАНІВСЬКИЙ, командир добровольчого батальйону ОУН:
— Вже давно були підозри, що волонтерська допомога не вся до нас доходить, але прямих фактів не було. Він вивів з батальйону сім машин, по суті, вкрав, вкрав значну частину нашого складу, дві третини вивіз з батальйону, і це стало останньою краплею.
Розповісти більше про розмову в посольстві міг би перекладач Гуменюка. Це — Юрій Круликовський, директор Благодійного Фонду сприяння розвитку мистецтва і директор галереї «АртХол» — людина зовсім іншого калібру, ніж Гуменюк. Ось він на фотографіях разом з послом України в Королівстві Нідерланди Олександром Горіним і дружиною очільника українського МЗС Наталією Клімкіною. Вона, до речі працює першим секретарем, відповідальним за політичні та культурні питання посольства України в Королівстві Нідерланди.

ЮРІЙ КРУЛИКОВСЬКИЙ, перекладач на зустрічі Бориса Гуменюка в посольстві Королівства:
— Я погодився зв’язати Гуменюка з посольством Голландії і не більше того. + 01.58 Я відгукнувся на пропозицію Бориса, тому що, дійсно, в мене дуже гарні зв’язки з дипломатичним корпусом і саме з посольством Голландії. В даний час я не буду давати жодного інтерв’ю з певних причин. А з яких саме? Якщо ви розумна людина, ви можете здогадатись.
За нашими даними, після зустрічі на прохання голландців Борис Гуменюк надсилає електронною поштою три зображення картини Генріка Боґарда «Сільське весілля» з актуальним номером видання «Україна молода». Це мало підтвердити, що Гуменюк справді контактує з людьми, які нібито перебувають на Донбасі і мають картини. Хоча як на непідконтрольній території дістали свіжий номер української газети – загадка.

Через місяць на розмову з Гуменюком приїжджає приватний детектив Артур Бранд. За нашими даними, їхня розмова відбулася тут, у галереї Юрія Круликовського. На зустрічі, окрім Бранда та Гуменюка, присутній представник посольства Нідерландів та сам Юрій Круликовський як перекладач.
АРТУР БРАНД, приватний детектив:
— Посольство попросило музей продовжувати самим, оскільки Борис Гуменюк просив не повідомляти українські органи. Звичайно, йому це гарантували. Представники нідерландського посольства зв’язалися з музеєм і сказали, що хтось хоче повернути картини, і в цьому немає нічого протизаконного. Чи хочете ви вести переговори? Ми мусимо самоусунутися, тому що інша сторона попросила не повідомляти українських правоохоронців.
Непорозуміння між сторонами виникли тоді, коли мова зайшла про ціну картин.
АРТУР БРАНД, приватний детектив:
— Він думав, що картини коштують близько п’ятдесяти мільйонів євро. Тоді він отримав би п’ять мільйонів, тобто десять законних відсотків. Я пояснив йому, що колекція коштує півмільйона. І десять відсотків – це лише п’ятдесят тисяч євро. Це був лише один відсоток з того, що він собі науявляв. Він нібито погодився, але сказав, що є одна проблема. Йому буде важко переконати своїх людей, але він попробує це зробити. Під час розмови Борис запитав мене: якщо ми домовимся щодо картин, як бути зі сріблом? Його запитання стало для мене бомбою, бо в посольстві він нічого не згадував про нього. Я запитав: то ви маєте і срібло? Він відповів «так».

— Ви фізично бачили картини?
БОРИС ГУМЕНЮК, екс-боєць батальйону ОУН:
— Ні, ніколи. Люди з вами контактували після скандалу?
— Я не буду про це говорити, я не хочу брехати і не… є органи, які б мали б цим всім займатися. Люди з вами контактували після цього? Та я не хочу про це говорити, мені нецікава більше ця колекція.
Гуменюк не хоче обговорювати тему крадених витворів мистецтва невипадково. Він знає набагато більше, ніж каже. Нам вдалося з’ясувати, що він намагався продати картини задовго до приходу в посольство Нідерландів. І до голландців він звернувся тоді, коли стало зрозуміло – на чорному ринку покупців на товар не знайти.
У «Слідство.Інфо» зателефонував чоловік, який попросив не називати його імені. За його словами, восени 2015-го одеський арт-дилер на ім’я Олена звела його з таким собі Юрієм Волошиним, який пропонував картини нідерландських художників. Зокрема — «Сільське весілля» Боґарда, яке Гуменюк надсилав до посольства.
— Юрій мені каже, а навіщо вам фотографія? Ви можете самі піти і подивитись, сфотографувати і оцінити.
— Це в Києві мало бути?
— Так, в Києві.
— Тобто, роботи в Києві, скоріш за все?
— Так, так, в Києві.
— А їх кількість?
— Він сказав, що робіт 12-15 нібито, і вони розійшлися «по хаткам», як він сказав. Я запитав цього Юрія, а яка ж ціна? Він відповів «50».
— За одну роботу?
— За одну.

«Слідство.Інфо» змогло ідентифікувати Юрія Волошина ось за цим відео. Він сидить у студії одеського телеканалу в жовтні чотирнадцятого року разом з Борисом Гуменюком. В обох – нашивки батальйону ОУН, і вони розповідають про війну на сході України.
Ми їдемо до Одеси, щоб особисто поспілкуватися з Юрієм Волошиним про викрадені картини. Той каже, що є трейдером та адвокатом. Питання про витвори мистецтва захоплюють його зненацька.
— Ви людям пропонуєте приїхати в Київ і безпосередньо подивитися картини і називаєте ціну в 50 тисяч євро за одну картину. Ви говорите, що маєте картини від 12 до 15 картин, які є розкидані по хатках, в Києві?
ЮРІЙ ВОЛОШИН, адвокат:
— Ну, наверное, да. У меня есть эта переписка, она сохранена на вибере.
— Ви знаєте, де картини?
— Я же еще вам говорю: точно также был звонок, был рассказ, что есть такие картины, если у тебя есть искусствоведы – предложи.
— Кто звонил? Можно посмотреть?
— Нет, к сожалению, удалено. Не могу сейчас сказать… Ну опять же, это от тех, с кем и были отношения.
За нашими даними, восени чотирнадцятого року знайти покупця на картини Волошину пропонували Борис Гуменюк і такий собі Вадим Сливич. Ось Сливич на фотографії разом з Гуменюком. За словами Волошина, коли Гуменюк і Сливич втягували його в історію з картинами, то озвучили йому іншу версію їхнього походження.

ЮРІЙ ВОЛОШИН, адвокат:
— Рассказ был такой, что их подарили, кто-то из хозяев, которого они вывозили.
— Откуда вывозили?
— Вывозили то ли с Луганска, то ли… ну, из зоны АТО, что человек попал в плен вместе с семьей, его спасали и он отблагодарил.

Волошин недарма згадує саме Луганськ. За словами нашого колеги Максима, який також розслідує справу про картини, їх викрали з голландського музею невипадково, а на замовлення конкретної людини. Так полотна потрапили в Україну. Про це журналісту повідомив екс-працівник українських правоохоронних органів, який виїхав закордон.

МАКСИМ, журналіст:
— Картины украли на заказ некто «Футболист», который был одним из совладельцев или соучредителей футбольного клуба «Алчевск Сталь».
«Футболісту» відомо про наші спроби зв’язатися з ним, щоб він підтвердив чи спростував цю версію, але він мовчить. За нашою інформацією, згодом на замовника картин нібито прийшло орієнтування, і працівники Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю влаштували обшуки у його помешканнях в Києві та Луганську. Найімовірніше, горезвісних «голландців» знайшли в столиці. За однією з версій, замість віддати конфіскат, ГУБОЗівці – чи то у змові зі своїм начальством, чи то з власної ініціативи – сховали картини і розділили їх між собою. Так, кажуть нам джерела, щонайменше три з них потрапили до луганчанина Івана Клименка, який працював у міжнародному відділі ГУБОЗу МВС України.
ОЛЕКСАНДР, працівник правоохоронних органів:
— Он как раз курувал контрабанду и специализировался на картинах.
За даними наших джерел, після дві тисячі сьомого року Клименко робить спробу перейти на роботу в СБУ, подарувавши потенційному начальству щонайменше одного «голландця». Однак в Службу Безпеки його не беруть. Натомість він опиняється в транспортній міліції. У 2011-му Клименко завершує кар’єру в правоохоронних органах і проживає в Києві. «Слідство.Інфо» видзвонило його. Свою причетність до справи Клименко заперечив.
ІВАН КЛИМЕНКО, екс-працівник ГУБОЗ МВС України:
— Перший раз про це чую.
— Тобто, це неправда?
— Конечно, такого факта не было.
— Тобто, ви не виїжджали і голландських картин, які вкрадені були з Хорна, у вас не фігурували, особисто у вас?
— Однозначно нет.
У розмові Іван Клименко не заперечує, що чув про викрадені голландські картини, але давно, ще десять років тому. Каже, що побачив якусь публікацію в Інтернеті.
ІВАН КЛИМЕНКО, екс-працівник ГУБОЗ МВС України:
— В 2006 чи в 2005 в Інтернеті после кражи появилось сообщение о том, что эти картины украдены, какие-то там картины украдены на такую-то суму, небольшая заметка.
— В якому Інтернеті ви це бачили? Ви розумієте голландську?
— Та нет, это было на русском, русский репост был, перевод. У меня даже была ссылка на то медиа, яке це друкувало.
— А чого ви тим цікавились?
— Нуууууууу, потому что это понятно. Я ж работал в ГУБОЗе. На тот случай, что если где-то будет проскакивать у нас в Украине информация, то чтоб знать, ну, как-бы, что вот она есть, где, к кому обращаться по поводу, если мы что-то найдем, вот так-вот.Я распечатал ее даже на поллисточка, она такая буквально на несколько строчек.
Нам вдається знайти дочку Клименка – Ірину. На своїх сторінках у соцмережах вона пише, що працює у київській компанії «White Peacock Holding». Це кіпрський офшор, який торгує Україні металом та нафтопродуктами. Контактною особою вказаний такий собі Геннадій Струтинський. В мережі він виступає контактною особою і інших компаній ТОВ «БІОМІГ» та ТОВ «Біотепло» з луганською пропискою. На наше здивування, в Інтернеті знаходимо й інші оголошення: «White Peacock Holding» продає… картини. Наприклад, ще з 2011-го пропонує на ринку картину голландського митця Мельхіора де Хондекутера – за 5 мільйонів євро. «Слідство.Інфо» телефонує в компанію і представляється потенційним покупцем. Нам пояснюють, хто продавець і натякають, що до нього буде не так легко підібратися.

ГЕННАДІЙ СТРУТИНСЬКИЙ, бізнес-менеджер:
— Он что, СБУ или правоохранительная система?
— Да, вы правы, он от тех.
— Из СБУ?
— Нууу, бывший, скажем так. А их же бывших не бывает, вы понимаете, у них же связи сумасшедшие, поэтому пробить это ему так, как два пальца.
Відчайдушний вчинок колективу голландського музею – прес-конференція — остаточно ховає невдалі спроби продати викрадені з музею в Горні витвори мистецтва. Та публічний скандал мав і конкретні наслідки. За даними нідерландської сторони, злякавшись, злочинці вже розділили колекцію картин, щоб її важче було знайти.
АРТУР БРАНД, приватний детектив:
— Наскільки нам відомо, більшість із них досі в Києві та його околицях, частину вже вивезли за межі України. В одну з європейських країн, але в яку саме, я поки що говорити не можу, триває розслідування. Ми не віримо словам Гуменюка, що вони знаходяться на непідконтрольній території.
Нині голландський детектив обережніший у своїх звинуваченнях щодо екс-голови СБУ Валентина Наливайченка. Однак він досі наполягає, що до спроб продати картини в Україні безпосередньо причетні працівники Служби Безпеки України.
АРТУР БРАНД, приватний детектив:
— Є група людей, в якій є працівники Служби Безпеки України, які досі пропонують картини.
БОРИС ГУМЕНЮК: екс-боєць батальйону ОУН:
— Я зустрічався із генералами СБУшними…
— Оце записуєм…
— Нє-нє-нє, не записуєм, кажуть, що ти в нас хочеш, вони запитують мене, що ти в нас хочеш, я кажу, блять, за дєржаву абідна.
— В чому був контакт з генералами СБУ? Ви говорили про картини з генералами СБУ?
— Нє-нє, нє, нє, ми не будемо про це говорити…
Артур Бранд ще категоричніший щодо лідера партії «Свобода» Олега Тягнибока. Той відповів на звинувачення у «Фейсбуку», запропонувавши замість крадених картин повернути зображення українських націоналістів.

АРТУР БРАНД, приватний детектив:
— Підозри щодо Олега Тягнибока ми надіслали українському Інтерполу. У свою чергу через кілька тижнів Україна відповіла Нідерландам, що вона має підтвердження того, що справді Тягнибок причетний до цієї справи. Під час нашої зустрічі Борис зазначив, що радився з високопоставленими політиками, і саме вони сказали йому йти до Нідерландського посольства.
Борис Гуменюк був кандидатом у депутати до Київської Міської Ради від Всеукраїнського Об’єднання «Свобода» на останніх виборах. Прес-секретар Олега Тягнибока Христина Равлюк не заперечила особистого знайомства її керівника з Гуменюком, однак звинувачення проти лідера партії назвала смішними.
ХРИСТИНА РАВЛЮК, прес-секретар Олега Тягнибока:
— Ми бачимо в цьому слід російських спецслужб, зокрема, ФСБ, яким потрібно черговий раз роздмухати черговий скандал і очорнити патріотичний рух в Україні.
Наприкінці минулого року ми надіслали інформаційні запити в Адміністрацію Президента, Генеральну Прокуратуру, Службу Безпеки України та Український Інтерпол. СБУ за дорученням Президента уже кілька місяців перевіряє інформацію, оприлюднену у ЗМІ. А в українському Інтерполі «вважають надання коментаря передчасним».

АРТУР БРАНД, приватний детектив:
— 6 жовтня голландська поліція передала весь список імен, які я їм надав, українській поліції. Наскільки мені відомо, нікого з цих людей досі не допитали. Уже чотири місяці минуло, відколи ми надали всі імена.

Мовчання української влади просто вражає. Ніхто досі не заперечив, що крадені картини в Києві і що вони в руках працівників Служби Безпеки України чи українського криміналітету. У квітні в Нідерландах відбудеться так званий консультативний референдум про ратифікацію Угоди про асоціацію з Україною. Це остання країна-член ЄС, яка досі не схвалила цього історичного документу.
За попередніми даними, голландці не надто мріють мати Україну своїм економічним партнером – не в останню чергу через скандал з картинами. Влада Нідерландів заявила, що врахує настрої своїх громадян. Тому для української влади повернення витворів мистецтва голландцям – це вже не тільки справа честі, а, можливо, ще й питання перспективи спільного європейського майбутнього.
ОЛЕКСАНДР БРЕЙ, експерт з живопису та антикваріату:
— Їх твори – ніякими грошима не можна оцінити і байдуже, скільки вони коштують. Там десять мільйонів чи сто, це немає ніякого значення.
ДЖУДІТ ДЕ ЙОНГ, альдерман з культурних питань м. Горн:
— Ми просто хочемо, щоб картини повернулися до Горна. Ми думаємо, що це також відповідальність українського уряду, щоб допомогти нам. Вони запевнили нас, що вони хочуть нам допомогти. Ми віримо уряду України, що він допоможе нам повернути картини до Горну.

Поки картини не повернулися на Батьківщину, в музеї Західної Фрісландії створили окрему кімнату з порожніми рамами, які нагадують кожному відвідувачу про трагедію, що сталася тут десять років тому. Інсталяція з’явилася тут не лише на згадку, а й як знак надії. У Горні вірять, що викрадені витвори мистецтва рано чи пізно повернуться додому. Для цього українським правоохоронцям треба хоча б почати виконувати свою роботу.
Любомир Ференс, Слідство.Інфо
Думается, история эта далеко не закончена, а только начинается. Давайте вместе вспомним, кто из милицейских и эсбэушных генералов славится своими художественными коллекциями? Или засветился с подобными подарками.

По материалам: ord-ua.com


Реклама