Как Валерию Хорошковскому «поробылы»
На четвертом этаже здания по адресу Владимирская 33, в угловом кабинете, занимаемом Председателем СБУ Валерием Хорошковским пахнет ладаном и воском. Попасть в этот кабинет не просто. При Валерии Ивановиче коридор четвертого этажа отделили от других помещений центрального аппарата очередными стеклянными дверями и еще одним постом с прапорщиком. Что примечательно, теперь двери этого этажа открываются карточками сотрудников не ниже заместителя главного управления. Ибо нефиг всякой голытьбе шляться по председательскому коридору и «закладки» ставить.
После того, как на страницах «ОРД» были указаны ( и позднее обнаружены) места с отработавшими свое микрофонами и видеокамерами (в том числе и в коридоре, возле председательского кабинета) Валерий Иванович не только всячески усиливал собственную бдительность на предмет «прослушки», но и стремительно впадал в окончательную паранойю. Именно поэтому сейчас в кабинете Председателя пахнет ладаном и воском. Иконостас на стенах кабинета Хорошковского наводит на мысль о том, что его хозяин – человек исключительно религиозный и, соответственно – высокоморальный. Зажженые свечи заставляют предположить, что вслед за уходом посетителей Валерий Иванович становится на колени, бьет поклоны и о чем-то истово молится. Наверное, о национальной безопасности страны и об искоренении коррупции, об удачных вербовках иностранных шпионов и об успехе оперативных игр. Но, увы. И ладан, и свечи, и частые визиты в Голосеевскую пустынь вызваны обострившимся вполне языческим страхом. С недавних пор появилось у Валерия Ивановича твердое убеждение, что ему «пороблено». То ли карпатскими мольфарами, то ли колдунами из штабов оппозиционных партий. Или просто опасается Хорошковский, что родственники лишенных им свободы невиновных людей своими не очень добрыми мыслями в его адрес таки серьезно подпортят Валерию Ивановичу карму, ауру и прочие причиндалы. Страх этот, надо сказать, небезоснователен, ибо сказано, что «как аукнется, так и откликнется». Но реакции у Валерия Ивановича становятся все более и более пугающими. Вот недавний случай.
Стоял у Хорошковского в кабинете кем-то подаренный букет цветов. Как положено, проверенный бойцами Химея ( что уже, кстати, забавно), на предмет «жучков», взрывчатки и отравляющих веществ. Красивый такой букет. Стоял два дня. А на третий уборщица заметила, что несколько цветов повяли и возьми да и выдерни увядшие цветы из букета. Заметим, что цветов было много. Когда, по своему обыкновению, в 11.30 Хорошковский пришел на часок на работу – разразился скандал. Оказывается, Председатель СБУ не поленился и посчитал число оставшихся цветов. И ОНО ОКАЗАЛОСЬ ЧЕТНЫМ! Чекистская смекалка не покинула Валерия Ивановича в трудный момент и он понял, что это, несомненно, спецоперация, направленная или на его деморализацию или… или попытка «поробыты». Немедленно было вызвано руководство УВБ, а через полчаса «гестаповцы» уже допрашивали несчастную уборщицу, выясняя у нее, по чьему приказу или за чьи деньги она решила провести эту спецоперацию против Председателя. К счастью, СБУ пока еще все-таки не УБОП, и уборщица осталась жива, цела и даже не написала явки с повинной. Но колбасить Валерия Ивановича после этой истории стало еще сильнее. Теперь он стал уже не только считать цветы в букетах, но и тщательно осматривать свой кабинет на предмет ниточек, завязанных узлом, волос и кошачьей шерсти. Понимая, что доверять нельзя никому, он решительно сузил круг сотрудников СБУ, которые могут с ним общаться. Штирлиц, извините, Хорошковский, понимал, что «заговоренный» предмет может быть очень мал, и что занести его может кто угодно. Начиная от зампреда, и кончая бойцами Химея, проводящими еженедельную «профилактику» кабинета. И как проверить на благонадежность всех? Кому доверять? ВБ? Но кто «стережет стерегущих»? В конце концов Валерий Иванович нашел выход. Нужно просто реже появляться на службе. Утром час. И вечером часа два. Когда уже все уйдут. Так меньше риска ненужных встреч. А нужные встречи проводить в ресторане «Порто», благо, что свой. Или в «Премьер-паласе». С давним другом, например, Володей Сацюком, вернувшися в Украину. Правда, вот проблема, так как уголовное дело по отравлению Ющенко так и не завершено, Сацюк находится в розыске Интерпола. И встречи Председателя СБУ с ним не совсем корректны. Поэтому лучше встречи устраивать в менее людном месте. У Гарри Исаевича, например, Габовича, старшего друга и учителя. Тоже, правда, в «Скорпионе» числится, но, кто об этом сейчас помнит? Но хватит мистики, вернемся к дню сегодняшнему.
В последние месяцы Валерий Хорошковский «залег на дно» и старается не только не появляться на публике, но и не подписывать документы. Валерий Иванович очень хочет, чтобы на Западе забыли о его участии в политических расправах, типа дела Макаренко и очень не хочет вляпаться в очередной скандал. С этой целью сейчас вся ответственность за решения перекладывается им на своих заместителей. Точнее на одного заместителя – Химея, так как Рокитский находится на больничном. Что, нужно заметить, весьма чревато. Владимир Химей не прочь зарисоваться «реальным» Председателем СБУ перед российскими «коллегами» из ФСБ, как, например, на недавно прошедшем в Днепропетровске совещании представителей СБУ и ФСБ. С другой стороны, Химей корыстолюбив, мелочен и не слишком умен, чтобы это скрыть, что, рано или поздно обернется скандалом, который, в первую очередь, ударит опять-таки по Хорошковскому. Но, в первую очередь, по Хорошковскому ударит совсем недавнее событие, а именно, «празднование» 9-го мая в городе Львове. Если СБУ попытается говорить о собственной непричастности к этой провокации – то это будет больше похоже на преступную халатность, приведшую к серьезным негативным последствиям. Но, доказывать свою непричастность Хорошковскому будет сложно. Разве что перевести стрелки на ФСБ? О том, что «Марадонну»— Маркова курирует именно эта организация давно известно не только в Одессе. Но почему тогда Хорошковский, как глава украинской спецслужбы допускает такое откровенное вмешательство спецслужб иностранных в украинскую политику?
Приведем цитату из показательной статьи Марии Матиос на «УП»:
«”Велика політика з Євгенієм Кисельовим” на “Інтері” напередодні цьогорічної провідної – поминальної – неділі могла вивести з рівноваги навіть мертвого, камінного чи дубового.
А людина жива, думаюча, для себе того вечора робила висновок однозначний: Держава руками своїх ключових посадовців знову холоднокровно долучилася до сонму свідомих і відомих провокаторів-одинаків і вона, Держава, загрозливими темпами стає небезпечною для будь-якого її громадянина, дарма що український президент заколисує світову спільноту готовністю “забезпечити безпеку світові”. Чи не карикатурний меседж, коли українська влада ось-ось утратить контроль над безпекою у власній країні?
Знаю-знаю: дотепники замахали руками, мовляв, до чого тут держава, коли канал “Інтер” — структура приватна.
Я не належу до дотепників, тому в мене питання до Валерія Хорошковського: з якого це часу і у відповідності до якого закону, шановний Валерію Івановичу, спеціальна служба, покликана всіма доступними їй засобами обліковувати і тихо, “без шума и пыли”, нейтралізовувати найменшу загрозу національному спокоєві і національній безпеці, стала “продюсером” політичних провокаторів та ідеологічних ”сміттярів”?!
Бо як по-іншому класифікувати те, що відбувалося у стінах вашої, таки вашої, студії напередодні поминальної неділі, незадовго до 9 травня, яке 95 відсотків українських громадян визнають святом?
Чесно кажучи, маніакальна тирада на “Інтері” одеського Маркова з його по — провокаторськи ідентифікованою “Родиной” могла вразити хіба що безнадійно довірливих, психічно хворих чи невиліковно заангажованих.
Нормальні люди (а я упевнена, що їх в Україні переважна більшість), пропустивши крізь вуха заздалегідь продуману маячню цього “хлопчика на побігеньках” у різного штибу затуліних і корнілових чи яких там іще ФСБ, могли хіба що схопитися за голову лише від однієї думки: чи можливе щось подібне у більш-менш розвинутій країні, щоб власність, контрольована головою Служби Безпеки держави, стала майданчиком для публічного нагнітання розбрату, фактичного заклику до громадянського протистояння у день державного свята, ескалації неприязні і т.д.?
Поїздивши трохи по світу, можу сказати, що подібний тандем неможливий у принципі навіть не дуже демократичних країн. Свобода слова? О, ні, панове! Свідома провокація, підтримувана на найвищому рівні. І геть начисто відсутній бодай би натяк на професійну честь і професійну солідарність.
Мені так і свербить уточнити у голови СБУ: чи, бува, випадково не ви, Валерію Івановичу, як писали тодішні газети, відповідали за спецпідрозділ “Альфа” і керували операцією звільнення, коли “беспредельщики” Маркова у березні 2009 року в Одесі тицяли об асфальт співробітників вашої служби, захопивши їх заручниками?
Чи не СБУ устами її тодішнього очільника повідомила громадськості, що очолювана Марковим партія “Родина” фінансується з-за кордону і веде антидержавну діяльність? Чи не СБУ оголошувала Маркова в розшук? Чи не наше міністерство юстиції знімало партію “Родина” з реєстрації?
І що змінилося відтоді, що розшукуваний Марков став рупором людиноненависництва у студії теперішнього голови СБУ?! Ваші співробітники підтримують вас, Валерію Івановичу, коли ви так виразно підтримуєте провокатора Маркова? А суспільство?
Можливо, марковські бздури, як кажуть у Львові, не викликали б у мене такої реакції, коли б не озвучений ним намір організувати напівпритомний марш у західній Україні саме 9 травня. Та ще нахабна брехня про стан пам’ятників загиблим воїнам саме на західній Україні, через що Марков так “активізувався” з екрана ”Інтера”.
Тому у мене виникло наступне запитання до Хорошковського: у вас, шановний Валерію Івановичу, так погано працюють аналітичні служби чи у вас невидющі і німі генерали очолюють управління СБУ у Львові, Луцьку, Івано-Франківську? Чи вони вам не доповідають, що на Західній Україні стан пам’ятників полеглим у роки війни – абсолютно нормальний, дай
Боже, так у кожному регіоні?! За два останні тижні я проїхала чотирма областями – Чернівецькою, Івано-франківською, Львівською, Волинською – і на власні очі бачила це: прибрана територія навколо пам’ятників, цвітуть чи вже повідцвітали тюльпани і нарциси.
А на Волині була навіть на панахиді біля такого пам’ятника, відправленій сільським священиком. Можу показати місця.
Мене не цікавить, до мечеті, синагоги, храму чи на сміттєзвалища ходить одеський “рятувальник” західноукраїнських обелісків Ігор Марков. Але аналітики із СБУ мають знати, що поминальні дні для християнської західної України за своєю сутністю не менш важливі, ніж Різдво і Великдень, і тому не слід дражнити “западну” брехнею на кшталт марковської.
Що, там, “на западній”, напередодні Проводів прибирають УСІ могили, і символічні також. Чи в СБУ не знають, що на галицьких, волинських, буковинських пам’ятниках – символічних могилах золотом вибиті імена тих, хто поліг у чужих землях, а тут, по селах і містечках, земляки совісно облікували їхні імена? Бо вони – чиїсь прадіди і діди, дядьки і батьки нині сущих. І сущі про них пам’ятають без нагадувань і псевдодопомоги провокатора Маркова.
Але навіщо “Інтеру” (Хорошковському) було давати старт цій розперезаності незрілого розуму у виконанні недавно ним же, Хорошковським, розшукуваного чи то напівзлочинця, чи то утриманця спецслужб? Адже озвучений намір провокації – це вже половина провокації. Руками СБУ?
…Кілька днів тому у Львові я відчула, як декому загорілася в жилах кров від інвектив одесита, безсоромна “швидка настя” якого поширилася на всю Україну найрейтинговішим телеканалом. І я знаю, як насправді болять голови львівських чільників, щоб не допустити жодної провокації 9 травня. Зумисне підтриманої чільником Служби Безпеки України?!
А, коли, боронь Боже, потечуть чиїсь одеські шмарклі від чийогось удатного львівського кулака – тоді кого переслідуватимете законом, шановний Валерію Івановичу? Не себе, сподіваюся… Бо вже поза межами будь-якого розуміння і здорового глузду є озвучена ЗМІ теза про те, що Ви – такий же маніпулятивний матеріал у руках якогось московського Шувалова, як Марков – у Ваших, шановний пане Хорошковський.
Не вірю! – хоч випустіть на мене ще кілька гончих у погонах чи тролів у Інтернеті.
О, ЧАСИ…
…о провокації, — додала би я до портрета епохи. І неспокій. Великий неспокій збуреного і збудженого суспільства, минуле і теперішнє якого щодень свідомо мінують політики. Але так вже було, панове! Закладені міни детонують. Вони небезпечні для всіх. І для мінерів також.
Ви забули? А я пам’ятаю, яка ескалація ненависті, авторства того ж таки московського Шувалова панувала в суспільстві до 2004 року. Як озвучувалися такі ж людиноненависницькі гасла, як провокували Схід і Захід.
Розперезаність влади тоді досягла евересту. Суспільство відреагувало. Ви не забули? Навіть під загрозою бойні з боку держави. Навіщо ви, успішні хлопці і дівчата, так ненавидите нашу землю, Вітчизну і її людей, що ви й тепер випалюєте її, як напалмом?
А вона ж, землиця наша, — джерело вашого неміряного добра. Але ви люто ненавидите і Того, хто мовчки дозволяє вам цю нечувану розперезаність, бо інакше навіщо ви б із такою космічною швидкістю підрубували ніжки розгойданого крісла під Ним?
Ви це вже відчуваєте, Вікторе Федоровичу, чи ще ні? Леонід Данилович з Віктором Андрійовичем мають у цьому унікальний досвід. Могли би ексклюзивно попередити. Чи поділитися досвідом. Бодай би із суспільством.»